Давно бентежило розум питання: а чи були проміжні роздільні пункти на Рутченківсько-Курахівській гілці французького Гірничопромислового товариства на півдні Росії? Означена гілка була побудована від полустанції Руднична (Рутченкове) в 1875-1876 роках означеним товариством для видобутку вугілля в Курахівці. Протяжність гілки - за різними оцінками від 24 до 27 верст. Для обслуговування гілки і шахт в районі Рудничної товариство придбало 2 локомобілі, товарні вагони та інше обладнання. Яким чином мав відбуватися там рух?
Зупинний пункт Старомихайлівка, 2009 рік
В джерелах кінця ХІХ - початку ХХ століття на Курахівській гілці вказані роз'їзди Ахмет-ІІ і Кристал. Останній - в районі сучасної Красногорівки, де в 1899 році було відкрито завод шамотної цегли (звідси і походить назва). Перший - біля нині закритої шахти № 29 в місті Донецьк. Назва - за назвою хутору Чижевських Ахмет по правому схилі балки Лозова. Однак є всі підстави припускати, що мова в тих джерелах йде про проектовані наприкінці ХІХ - початку ХХ століття роздільні пункти. Так, проектом Рудниково-Лозівської залізниці біля роз'їзду Ахмет передбачалася передавальна станція Осикова.
Хутір Ахмет і місце, де передбачався проектований роз'їзд Ахмет Курахівської гілки наприкінці 90-х років ХІХ ст.
Справа в тому, що в 1876 році новозбудовану під'їзну колію було законсервовано через проблеми із вуглевидобутком у Курахівці, а після 1882 року - демонтовано. Залишили тільки кілька десятків сажнів для тупика по станції Руднична. В 1899 році Курахівську гілка внесли до Височайше затвердженої мережі залізниць. Роз'їзд Ахмет передбачався для обслуговування рудника К.Макаренка, куди мала примикати кінно-залізнична колія. Кристал - для, власне, шамотного завода. Однак в обох випадках слід було відновити колію.
Гірничопромислове товариство погоджувалося передати у володіння новим власникам залізниці смугу відведення бесплатно. Після відмови Катерининської залізниці будувати тут колію, відновити її дільницю принаймні до роз'їзду Кристал погоджувався приватний підприємець І.Табурно. Втім, питання із відновленням колії не мало розвитку: в 1901-1902 роках підприємці погрузли в суперечках, як має проходити та колія, а в 1904 році почалася Російсько-Японська війна, і Курахівську гілку виключили із Височайше затвердженої мережі.
Про наявність станції Старомихайлівка в 1913 році, коли франко-російське Красногорівське товариство (власник згаданого вище шамотного заводу) відновило частину Курахівської гілки від станції Рутченкове до Красногорівки, свідчить автор книги про історію села Старомихайлівка 1998 року випуску, - А.Лисенко. Однак ті свідчення не можуть бути сприйняті як доведений факт, оскільки вказана робота містить багато помилок і неточностей, характерних для 90-х років, коли в мережі не були доступні широкому загалу історичні джерела дорадянського періоду.
Коли В.Семенов (Тянь-Шанський) в 1910 році випустив свій багатотомник "Повний географічний опис нашої вітчизни" (нехай пробачають мене патріоти), дана залізниця ще не була відновлена. Однак автор згадує Курахівську залізницю як діючу (в деяких документах вона значилася як існуюча, але закрита). На стор. 842 тому XIV зазначено, що на цій колії наявні дві станції: Старомихайлівка (10 верста) і Курахівка (27 верста). Станція Старомихайлівка, наприклад, знаходилася поблизу поштового тракту на Ясинувату. А станцію Курахівка намагалися використати для екотуризму ще у 80-ті роки ХІХ століття...
Згадка станції Старо-Михайлівка в "Повному географічному описі нашої вітчизни", Т. XIV (1910 рік)
Дану згадку можна вважати непрямим свідченням (записаним через 30 років після консервації гілки) існування на Курахівській гілці бодай однієї проміжної станції ще в 1775-1782 роках. Важче відповісти на питання, навіщо та станція була зведена. Теоретично, про наявність вугілля в районі Старомихайлівки та його розробку в 70-х - 90-х роках ХІХ століття вказано в кількох джерелах того часу. Однак то не в самому селі та не поблизу станції Старомихайлівка. Ще в 70-ті роки на землях села було відкрито рудник П.Карпова, однак то - територія міста Донецьк (сучасна шахта "Петровська").
Згаданий вище рудник К.Макаренка знаходився на землях церкви села Старомихайлівка. В самому смт Старомихайлівка є такий район - "шурхи" (пустир в 100 м від церкви), а шурхами раніше називали саме шурфи, і місцеві "брешуть", що там вони були. Рудник мав бути потужним, а це означає, що шахти цього рудника могли бути розкидані на досить широкій території (назва проектованого роз'їзду на Курахівській гілці, - Ахмет, - коли сам хутір Ахмет був набагато ближче до церкви і "шурхів", ніж до Курахівської гілки, говорить багато про що). Однак у Макаренка із рудником не задалося...
Про те, що "шурхи" пов'язані якимось чином із рудником Макаренка, - стверджувати ще зарано. Можливо пов'язані, можливо - ні. Їх близькість до хутору Ахмет може бути просто співпадінням. Однак стовідсотково можна стверджувати, що станція Старомихайлівка на Рутченківсько-Курахівській залізниці ажніяк не пов'язана із вуглевидобутком на західній околиці сучасного Донецька. Можливо, вона виконувала роль технічного роз'їзду, оскільки мати протяжну під'їзну колію без роз'їзду - таке собі "задоволення"...
Вже в 1916 році, коли промисловець В.Карпов відкрив у районі сучасної шахти ім. Челюскінців у Донецьку нові шахти, а залізницю Рутченкове - Гришине (Покровськ) із роз'їздом Старомихайлівка на 8-й версті побудували (як бачимо, трішки не в тому місці, де вона була в 1876 році), від останнього роз'їзду мали побудувати під'їзні колії до тих шахт. По роз'їзді звели пасажирську будівлю і платформу. В 1917 році тут вже зупинявся товаро-пасажирський поїзд Гришине - Рутченкове, який з травня 1918 року ходив у сполученні Гришине - Юзове (Донецьк). Але, як каже один телеведучий, це зовсім інша історія...