Роздільний пункт виник не пізніше 1879 року як нетарифна полустанція Малинівка (за назвою села, що знаходилося поряд). З 1887 року називався роз'їздом № 14, однак в документах та інших письмових джерелах того часу (навіть по лінії Міністерства шляхів сполучення Російської імперії) його традиційно називали полустанцією Малинівка. У "Довідковій книзі Катеринославської єпархії за 1908 рік він взагалі вказаний як "станція Роз'їзд № 14 Малинівська", хоча вже встиг отримати іншу власну назву. Розміщувався на двоколійній дільниці Харків - Краматорськ Курсько-Харково-Азовської залізниці на 396-й версті від Курська. Залізниця на початку 90-х років ХІХ столітя стала казенною.
Полустанок на початку 90-х років ХІХ століття пропускав у середньому по 2-3 пари пасажирських і по 3 пари товарних поїздів на добу. Де-юре власних товарних і пасажирських вагонів роз'їзд не відправляв, оскільки продовжував бути нетарифним (клієнти залізниці оплачували перевезення до/від Надеждиного, - сучасних Близнюків, - або Гаврилівки). По роз'їзді облаштували пасажирську платформу низького типу. Пасажирської зали очікування не було: її функції виконувало приміщення контори начальника станції у житловому будинку (кам'яній казармі) поряд. Штат працівників роз'їзду складався із начальника, заступника, станційного сторожа. На роз'їзді знаходився один телеграфний апарат. На схід від полустанку було облаштовано залізничний переїзд зі сторожовим будинком (залізницю перетинала ґрунтовка).
Фрагмент подовжнього профілю колії в районі роз'їзду № 14 Курсько-Харково-Азовської залізниці, 1889 рік. З особистого архіву А.В.Уланова (м. Москва)
На початку 90-х років почалося облаштування по роз'їзді водопостачання для заправки паровозів, для чого у землевласника О.Іванова було відчужено на користь залізниці частину його землі під став. В 1898 році водопостачання роз'їзду було готове. Однак реальна маневрова робота по роздільному пункті з'являється лише в 1917 році, коли було дозволено "виробництво необов'язкових операцій з навантаження і вивантаження навалочних вантажів вагонними відправками в місцевому (в межах залізниці) і прямому (в межах кількох залізниць) сполученні".
В 1901 році, згідно із проектом Рудниково-Лозівської залізниці, роз'їзд № 14 мав стати початковим пунктом приватної Рудниково-Лозівської залізниці, яка мала пройти до станції Руднияна (Рутченкове). Будівництво залізниці було дозволено в 1902 році, пізніше даний дозвіл дублювали протягом п'яти наступних років, навіть коли даний напрям було виключено із Височайше затвердженої мережі залізниць (у зв'язку із Російсько-Японською війною). Однак фінансовий стан представників проекту виключав можливість її будівництва.
В 1916 році виник новий проект будівництва приватної залізниці в районі роз'їзду: тут мала примкнути дільниця Золотий Колодязь (Мерцалове) - Малинівка Токмацької залізниці, яка входила би в систему ліній та гілок загального напряму Царекостянтинівка (Комиш-Зоря) - Гришине (Покровськ) - Краматорська. Однак на рівні Міністерства шляхів сполучення проект даної гілки затверджений не був, хоча будівництво магістралі Царекостянтинівка - Краматорська було включено до другої черги перспективного плану залізничного будівництва (на 1922-1927 роки). Події 1917-1921 років остаточно поставили хрест на реалізації даного проекту.
В 1907 році Курсько-Харково-Севастопольска залізниця, до складу якої входив роз'їзд № 14, об'єдналася із Харково-Миколаївською залізницею в єдине підприємство - Південні залізниці. У зв'язку із цим, виникла необхідність присвоєння роздільному пункту власної назви, оскільки роз'їзд № 14 був і на Харково-Миколаївській залізниці (сучасний зупинний пункт Спицин на Сумському напрямі). Нашому роз'їзду № 14 було присвоєно назву Дубове, - за найменуванням німецької колонії Дубове (Марієнпіль) в 7,5 верстах від полустанку. Про зв'язок роздільного пункту із тією колонію свідчить, наприклад, той факт, що біля роз'їзду було побудовано "німецьку водокачку".
До 1910 року по роз'їзді Дубове було відкрито залізничну касу, а після 1910 року - станційну будівлю, яку відкрили для пасажирів (зараз для пасажирів та будівля закрита). Кількість поїздів пасажирського сполучення, які зупинялися по роз'їзді, до 1917 року збільшилося до 5 на добу. Полустанок поступово набував ознаки станції, у 20-х роках тут було облаштовано два стрілочні пости (при 12 стрілочних переводах), роздільний пункт став тарифним. Остаточне присвоєння роз'їзду Дубове категорії станції пов'язане із будівництвом у 1957-1960 роках залізниці Дубове - Добропіля - Мерцалове.
Зараз остання залізниця закрита на перегоні Дубове - Легендарна, і її відкриття в перспективі із поновленням курсування поїздів пасажирського сполучення - одна із нагальних задач для населених пунків північно-західної частини Донецької області. На даному етапі для потреб пасажирів було би достатньо 2 автобусів Покровськ - Дубове на добу, розклад яких узгоджений із розкладом електричок Харківського напряму. Але про це - якось іншим разом...
Comments