Про те, що на території сучасного Покровського району Донецької області можна знайти вугілля, було відомо принаймні з кінця XVIII століття. До 90-х років ХІХ століття геологи називали наш район «західною околицею Донецького кряжу», і точно знали, що тут знаходяться «острівні» вугільні родовища, розкидані на досить широкій території виходи вугілля по долинах річок, які можна розробляти лише в кустарний спосіб. Час і кропітка робота Геологічного комітету, Ради з’їзду гірничопромисловців півдня Росії, приватних підприємців та їх об’єднань, а також землевласників довели, що це не так.
Вугілля в районі села Гришине знайшли в 1881 році шляхом риття колодязю в південно-східній частині села. Приводом для інтенсивних пошуків «чорного золота» у даному секторі стала звістка про наявність і, начебто, невідворотність реалізації проекту Криворізької (з 1882 року – Катерининської) залізниці із трасуванням останньої через землі громади села Гришине. Керівник геологорозвідувальних робіт уздовж траси проектованої залізниці В.Домгер вказував, що вугілля знайшов місцевий мешканець, такий собі Фільштейн (можливо, що Файнштейн). Останній, претендуючи на те, що відповідну ділянку буде віддано для розробки йому і тільки йому, одразу же засекретив як факт виявлення виходів вугілля, так і місце (або кілька місць), де вугілля було знайдене.
У 1887 році Гришине відвідав інженер Глєбов, який за допомогою щупу знайшов два пластина північний захід від села, придатні лише для кустарного вуглевидобутку. У 90-х роках ХІХ століття тут було відкрито три дрібнокустарні шахти, які майже одразу було законсервовано (розконсервація цих шахт розпочалася в 1915 році). На північ від села три пласти вугілля розкрив шурфами поміщик Роговський.
Схема Гришинського кам'яновугільного району, 1900 рік
Тобто, у другій половині ХІХ століття розвідані пласти вугілля, які залягали в районі села Гришине на невеликій глибині, не давали надію на інтенсивну й тривалу розробку. Більш потужні пласти було вже знайдено ще задовго до «Гришинської епопеї» в районах сіл Новоекономічне, Святогорівка, Гродівка, Курахівка, Іллінка, Сонцівка, Завидове (сучасне Завидо-Кудашеве), Золотий Колодязь, Галицинівка, Зелене, Жовте, Олександрівка (колишній райцентр), і в більшості випадків там вже працювали кустарні шахти, а іноді – робилися спроби налагодити промисловий вуглевидобуток (як у Новоекономічному й Курахівці).
Тоді чому наші місця було названо Гришинським вугленосним районом?
У 80-х – 90-х роках ХІХ століття наш субрегіон став об’єктом детальних геологічних розвідок під керівництвом і за участі Ф.Чернишова, Л.Лутугіна, О.Гурова та ін. Ці розвідки довели те, про що вже багато хто здогадувався: пласти вугілля в районах вказаних вище сіл – це подовження пластів вугілля, що вже давно розробляються в так званому «Старому Донбасі» (Юзове, Мушкетове, Макіївка, Лисичанськ тощо). У зв’язку із цим, виникало кілька питань, наприклад: який основний пласт щойно відкритого родовища? Знаючи, який пласт є основним, можна було простежити його уздовж усього простягання на даній дільниці родовища, дати орієнтовні свідчення про запаси родовища тощо. Важливим також було питання географічного центру нової вугленосної смуги, оскільки дана інформація визначала місце розташування в майбутньому залізничного вузлу, куди мають збиратися потоки вугілля з цього родовища.
У 1899 році в селі Гришине з’явилися інженери І.Табурно і В.Хлопицький, які розпочали розвідку родовища вугілля у південній частині сільських земель. Місце для нової розвідки було обрано невипадково: воно межувало із землями Н.Андрієвської, де вже кілька років функціонував Преображенський вугільний рудник В.Файнштейна. Наприкінці 90-х років ХІХ століття – на початку ХХ століття цей рудник давав до 70-80 % від загального навантаження вугілля по станції Гришине, і як здавалося його власникам, мав усі шанси на налагодження промислового вуглевидобутку. Виконавці нових розвідок прийшли до висновку, що більш правильно було би шукати вугілля поряд із місцем його інтенсивної розробки, а не десь за десятки верст від нього. Крім того, південна межа земель Гришинської громади представляла собою правий крутий схил Сазонової балки, пошуки вугілля в якій мали набагато більше, аніж на височині, шансів завершитися успішно.
У 1900 році зазначені вище розвідки було успішно завершено, а їх результат виправдав усі сподівання. У 1901 році було засновано Західно-Донецьке кам’яновугільне товариство, а в районі розвідок було закладено першу кустарну шахту. Власником шахти був один із директорів знову створеного товариства – І.Табурно. У 1901 році було закладено і більш потужні шахти рудника Західно-Донецького кам’яновугільного товариства. Досі те місце по Сазоновій балці, де відкрилася перша шахта, називають «хутір Табурний». До подій 1917-1921 років продуктивність рудника була достатньо високою, і хто знає, як би розміщувалися в нашому субрегіоні продуктивні сили, якби рудник тоді не було би зруйновано.
І.Табурно
Користуючись напрацюваннями вищезгаданих геологів, а також власними спостереженнями, І.Табурно намітив широку смугу вугленосних відкладень завширшки у 20-30 верст, яка простягається перпендикулярно залізниці Юзове (Донецьк) – Оленівка в напрямі на Курахівку, Гришине, Барвінкове, яку назвав Гришинським кам’яновугільним районом. У 1913 році Л.Лутугін назве цю смугу Гришинським вугленосним районом. Оскільки даний район (станом на початок ХХ століття) був крайнім західним на Донбасі, йому відводилася ключова роль у постачанні вугілля на підприємства центральної і північної частини сучасної України. Чому саме Гришинським? Центром даної смуги був район села і станції Гришине, а це означало, що потенційним залізничним вузлом, куди мало би стікатися «чорне золото» означеного родовища, згідно із задумом І.Табурно, мала бути станція Гришине (Покровськ). Потім наше родовище вугілля із кон’юнктурних міркувань називали Постишевським, Красноармійським вугленосним районом, і ось відносно нещодавно Українська Вікіпедія його стала позиціонувати як Покровський вугленосний район.
У 1902 році було опубліковано проект приватної Рудниково-Лозівської залізниці, який також було розроблено інженером І.Табурно. Вказана залізниця мала обслуговувати шахти і рудники Гришинського кам’яновугільного району. Траса південної частини проектованої залізниці, - від станції Руднична (Рутченкове) до станції Гришине Катерининської залізниці, - майже співпадає із трасою залізниці Рутченкове – Покровськ. Північна частина проектованої залізниці примикала по «станції Вукове» (проектована станція в районі сучасного т.зв. «Поля чудес»), мала перетинати Катерининську залізницю шляхопроводом в районі на схід від станції Гришине, йшла вододілом басейнів Дніпра й Дону до сучасного села Нове Шахове, де повертала майже на 90 град. на місцевий вододіл Самари та її лівої притоки Бика. Далі траса виходила в район Степанівки, де двічі перетинала глибоку балку Водяна, в районі колишнього райцентру Олександрівка – річку Самара, а в районі Новоолександрівки (Краматорського району) – знову виходила на вододіл Дніпра й Дону, примикаючи до Курсько-Харково-Севастопольської залізниці по роз’їзді № 14 (нині – станція Дубове). Сам І.Табурно мав зайняти посаду директора знову створеного акціонерного товариства Рудниково-Лозівської залізниці. В загальних рисах даний проект було відтворено у 1914-1918 роках, коли за рахунок держави були побудовані залізниці у напрямі Рутченкове – Гришине – Мерцалове – Добропілля, і в 1957-1966 роках, коли були побудовані залізниці у напрямі Дубове – Мерцалове – Добропілля. То ж, проектована Рудниково-Лозівська залізниця була органічно пов’язана із Гришинським вугленосним районом, а функціонування тих дільниць залізниці, що побудували фактично в рамках реалізації даного проекту, є індикатором життєдіяльності шахт Покровського вугленосного району і субрегіону в цілому.
Діяльність І.Табурно і виявилася тією «бомбою», яка «розірвалася» в степах «західної околиці Донецького кряжу» і перетворила його на Гришинський вугленосний район. На територію сучасного Покровського району почали звертати увагу представники капіталу, підприємці, промисловці. Про роботу відносно великих і капітальних рудників Гришинського вугленосного району (Преображенський, Західно-Донецький, Новоекономічний, Гродівський, Добропільський, Святогорівський тощо) знають усі, і про них багато написано дослідниками нашої минувщини. Були і славнозвісні кустарі, - на-кшталт О.Євтухова. Але не останню роль в освоєнні надр цього району відігравали поміщики, оскільки одними з перших шахт у нашому районі були саме поміщицькі кустарні вуглекопальні, які майже повністю працювали на потреби панських економій. Коли продавався маєток, обов’язково вказувалася наявність тут покладів вугілля, вапняку, піщанику тощо, - і це була неабияка перевага і в першу чергу – можливість призначити за маєток досить велику ціну.
«Продається маєток, Катеринославської губернії, Бахмутського повіту, в 9 верстах від станції Гришине, Катерининської залізниці, кількість 1154 десятин глибокого чорнозему, при великій річці, на землі вугільна шахта, на повному ході здана в оренду. Ціна: 200 крб за десятину. Звертатися: Ростов-н/Д, Казанська вулиця, № 52, полковнику Такай-Швілі» («Южный край», № 7591’22.12.1902. – с. 7). До речі, В.Такайшвілі, вже в чині генерал-майора, з 1906 року розпочне роботу із організації капітального вуглевидобутку в районі сучасного села Федорівка. Генерал діяв на власний острах і ризик, розпочинаючи закладку великого рудника на нерозвіданому родовищі вугілля по Липовій балці. На відміну від капітального вуглевидобутку в класичному розумінні, генерал у справі розбудови рудника робив ставку на підтримання великих обсягів вуглевидобутку за рахунок постійного приєднання до рудника селянських й орендованих кустарних шахт (див.: Державний архів Донецької області, фонд № 184, опис № 1, справа № 1). В 1924 році «генеральське» підприємство було ліквідоване новою владою, але кустарний вуглевидобуток там продовжувався.
«Поспіхом через виїзд, у Катеринославській губернії, Бахмутському повіті, продається барський маєток в кількості 414 десятин із двома великими рибними озерами, фруктовим садом і 19-вершковим пластом вугілля. Маєток знаходиться в 14 верстах від станції Гришине. Звертатися просять: поштове відділення Гришине, Катеринославської губернії, Олімпіаді Макар’ївні Липській» («Южный край», № 7609’10.01.1903. – с. 6).
«Продається маєток Катеринославської губернії, Бахмутського повіту, в 9 верстах від станції Гришине Катерининської залізниці, зручної землі 1154 десятин, глибокий чорнозем, на річці Торець. Кам’яновугільна шахта, функціонує. Ціна за десятину 200 крб. За подробицями звертатися: станція Попасна Катерининської залізниці, Олександру Олександровичу Жилла» («Южный край», № 8106’30.05.1904. – с. 8).
Цікаво: чи знав І.Табурно, який складний, але вельми цікавий механізм він запускає в районі села і станції Гришине?
Павло Белицький
«НІКО «Спадщина»