ШУБІН І НАПІВШУБІН
Нещодавно Покровський історичний музей почав збір переказів про Шубіна. Це такий собі «шахтарський домовик», який живе у шахті, й може шахтарям як допомогти, врятувати життя, так і заподіяти лихо. Все, начебто, залежить від того, яке враження про шахтаря склалося в цього духа, а яке на нього можна справити враження – не знає ніхто. Існують перекази, що цей персонаж може з’являтися шахтарям безпосередньо перед загибеллю на робочому місці.
Хто такий Шубін – достеменно невідомо. Одні кажуть, що він у минулому – реальна людина, яка працювала на одній із шахт Донбасу гірничим десятником, чи ще кимось. Коли на шахті сталася аварія (зазвичай «грішать» на раптовий викид газу), він усіх своїх підопічних вивів із місця надзвичайної пригоди, але сам загинув. І тепер його дух у вигляді довговолосого бородача в касці й робі блукає лабіринтами підземних виробок і якимсь дивним чином комунікує із шахтарями.
Є також інформація, що «шубіними» раніше на шахтах Донбасу називали газожогів, тобто людей, які відкритим вогнем випалювали рудниковий газ. Як відомо, «ворогом № 1» для шахтарів Донбасу є газ метан, який сполохує від відкритого вогню або іскри за певної концентрації у повітрі. Тобто, найдрібніша іскра від електрики, або ж несправна бензинова лампа (а раніше інших не було) могла спровокувати катастрофічні наслідки. Раніше не існувало ефективних методів вимірювання концентрації газу в шахтному повітрі та попередження його виділень, особливо – раптових. Доводилося його випалювати. Найбільш сміливого одягали у старий кожушок, обливали водою і давали в руки смолоскип чи щось подібне. «Смертник» мав водити смолоскипом у верхній частині гірничої виробки (журналісти її чомусь називають «тунелем»), де саме і збирається метан. Якщо метан сполохував чи вибухав – газожогу було не позаздрити, однак вважалося, що мокра шуба його має врятувати…
Питання історичного музею просте і складне одночасно: хто щось може розповісти про Шубіна? Якщо шахтар не буде місяці з два-три голитися, він буде схожим на Напівшубіна, а там – і до Шубіна недалеко. Якщо ж вірити «вводним», то ті, хто бачив Шубіна, мав уже б відправитися у найкращий із світів. Ну а хто про нього чув… Легенди і перекази – то справа така, - якщо інформації не вистачає, її можна і дофантазувати. Особливо, якщо метану в шахтному повітрі забагато. Метан, як відомо, витісняє кисень. Тоді не лише Шубін чи Напівшубін – і Фата Моргана, власною персоною, може в шахту спуститися…
Ілюстрація з путівника 1912 року
ГЕНЕРАТОР ВИПАДКОВИХ ЧИСЕЛ
Років із 10 тому колега, який мав величезний досвід роботи не лише в університеті, але й на шахтах і в Макіївському науково-дослідному інституті (центр гірничої науки в Україні), розповідав про пригоду, яка із ним трапилася в шахті. В його обов’язки входило вимірювання концентрації метану, як сказали би в рекламі зубної пасти, навіть у важкодоступних місцях. Тобто, там, де люди ходять раз у п’ятирічку. Одного разу він зайшов у якусь камеру, де висів аналізатор метану, що виводив його концентрацію на табло у вигляді цифр. Однією із задач колеги було порівняння показань власного вимірювального приладу із тим аналізатором метану. Почав він прокачувати свій інтерферометр, і бачить, що на цифровому табло цифри буквально танцюють. Він розуміє, що із ним коїться щось нехороше, але адекватно відреагувати не може… Коротше, знайшли його в позі навприсядки, і він солодко спав. Добре, що знайшли вчасно…
І лише потім, у науково-дослідному інституті, він дізнався, що аналізатори метану, які виводять його концентрацію на табло у вигляді цифр, у випадку надвеликої концентрації метану працюють як генератори випадкових чисел, тобто видають не реальну концентрацію, а «нісенітний нісеніт», і кожної миті – нову порцію маячні у вигляді «лівих» цифр. Спалахнути або вибухнути при такій концентрації метан навряд чи зможе, але «завдяки» витісненню з шахтного повітря кисню може «творити дива», і навіть призвести до летального випадку.
СПИ, МОЯ РАДІСТЬ, ЗАСНИ!
Для того, щоби новачки краще могли орієнтуватися у Законі Божому, як відомо, було розроблено десять заповідей. Коли і ким – поговоримо іншим разом, але така форма є дійсно ефективною для сприйняття. Спочатку новачок сприймає основне, а потім – уже те, що відрізняє професіонала від дилетанта. Я – про деталі справи, якою доводиться тому, чи іншому спеціалісту займатися…
Так ось, свої «десять заповідей» є у кожній професії, - для студента, наприклад, перша звучить так: «Не захропи на парі, щоби не збудити ближнього свого». В тому числі – такі заповіді є й у шахтаря. Нашою метою не є вивчення усіх заповідей цієї складної професії. Зупинимося лише на двох. Перша (в порядку перечислення) – подібна до студентської: ні в якому разі не спати в шахті. Не треба бути надпрофесійним шахтарем, щоби здогадатися, чому існує така заборона. В шахті можуть бути обвали, затоплення (в тому числі – мулом), пожежі, вибухи. Помилитися (читати: проморгати якусь надзвичайну подію) можна лише раз. Але ж сплять! Може й через надмірну концентрацію метану, як мій давній колега. Та найчастіше – через монотонний гул у масиві гірських порід, від трансформаторів, в окремих випадках – від двигунів і т.д., і т.п.
До речі, один із викладачів, - з його розповідей, - коли був молодий, брав участь у дослідах «в представницьких шахтних умовах». Звукові хвилі, отримані від роботи двигунів, були «запущені» таким чином, щоби відповідні коливання у повітрі від кожної з електричних машин опинилися у протифазі. Настала ідеальна тиша, хоча двигуни ревіли «дай Боже», - тільки слину не роняли. Але після дослідів у групи експериментаторів сильно боліла голова. Така ось байка…
Довелося і мені заснути в шахті. Історія така: коли Ваш покірний слуга в якості студента-практиканта потрапив на реальне підприємство, нам із наставником дали робоче місце – термічний курорт. Температура вміщуючих порід у тому місці була доволі високою, а повітря – замало. Буває і таке на виробництві. Ми виходили час від часу на ходок, щоби бодай трохи ухопити повітря, хоча і повітрям то було складно назвати. Із великим трудом наставнику (робітничому інструктору) і начальнику дільниці, який його підтримав, вдалося умовити прохідників («ви що, студента хочете на лікарняний відправити?») переспрямувати до нас потік відпрацьованого повітря із підготовчого вибою. Теж «не фонтан», кисню у відпрацьованому повітрі мало, але ж хоча б дихати можна. Обладнали ми з наставником імпровізований тапчан біля вентиляційної труби, сіли, балакаємо, вентилятор реве, а повітря нам б’є в харю. В положенні «сидячи» нас і знайшов сплячими гірничий майстер з дільниці вентиляції та техніки безпеки…
Коли ми в технікумі проходили ознайомлювальну практику, нам розповіли таку історію. Привіз викладач групу студентів у шахту, стоять вони в якійсь камері, слухають викладача… По закінченні «екскурсії» викладач за старою (до речі, корисною) звичкою перерахував усіх по головах – двох не вистачає. Ну й побіг викладач по маршруту, де ходила група. Знайшов у тій камері двох студентів, яких не діставало. Спали сидячи, обійнявшись один з одним.
Потім я сам став викладачем, і в мене було багато студентів, в тому числі – із досвідом роботи в шахті. Розповідали таке: один шахтар заснув у шахті, теж у позі «сидячи», і не просто заснув, а з пальцем у носі. Чому він туди його встромив – залишається загадкою. Під час сну впав і зламав собі палець…
А тепер – власне, про небезпеку впадання в обійми Морфея у шахті. Свого часу я був знайомий із одним старим шахтарем із Зугреса. На превеликий жаль, його сьогодні вже немає в живих. Про Шубіна він мені нічого не розповідав. Говорили про інше. Одного разу він заснув у шахті, і сниться йому, що поряд із ним сидить крук і каркає. Він злякався, прокинувся, - а це, виявляється, не ворон каркав, а великий кусок породи прямісінько над його головою поступово відривався від покрівлі, видаючи характерні звуки. Тільки-но мій співрозмовник відійшов з того місця, - кусок породи впав. Ось так!
КЛЮЧ ВІД ШТРЕКУ
Скільки би не змінювалася влада, ціни, зарплатня шахтарів, - незмінним буде прагнення досвідчених гірників якомога скоріше навчити новачків гірництву. Той, хто займався прискореним навчанням тій чи іншій професії (мова не про прискорені групи студентів вишу), знає, що в цій справі не обійтися без жартів, сарказму, суворих доган, інших емоційних перепадів, у тому числі – на грані провокації. Класикою жанру став жарт про «ключ від штреку».
Скільки «молодих і зелених» вже було послано до стволового або майстра-підривника за «ключем від штреку»? Штрек – горизонтальна гірнича виробка, яку пройдено уздовж простягання пласту вугілля або породи, яка жодним чином не закривається на ключ, - в шахті такого із діючими виробками робити неможна. А скільки «молодих і зелених» поверталися із таким «ключем», який на повірку виявлявся залізякою, вагою кіло з 20? Одним із таких молодих «щасливчиків» у пору своєї безтурботної юності став і наш викладач, який потім ставив досліди із двигунами у шахті.
Сутність жарту така: бригада йде пішки від ствола до місця роботи таку собі нехилу відстань. Потім хтось зі «стариків» хапається за голову, і сповіщає, що вони топають на роботу, а роботи не буде, оскільки забули ключ від штреку. І відсилають наймолодшого («у тебе ноги молоді») до стволового чи когось іншого, що працює під стволом (бажано, щоби той був із почуттям гумору). Іноді стволовий роз’яснює молодому, що він став жертвою розіграшу. А нашому майбутньому викладачеві попався такий веселун, що без тіні посмішки дав йому важку і довгу залізяку. Причому, поки йшов назад до штреку (який, начебто, не могли без ключа відкрити) – кілька разів зачепив контактний дріт електровозної відкатки. Каже, що відчуває, що хтось йому запотиличники час від часу відпускає, - доки не побачив той злощасний дріт. Дійсно, жодна математика не може таких «щасливчиків» порахувати, - «вічно молода і зелена тема»…
Ще іноді такі учні трапляються… Запропонуєш йому обаполом розігнати у телемеханічному каналі поміхи – візьме обапол, почне вправно махати, і махатиме до тих пір, поки не заб’є когось…
РЕВОЛЮЦІЙНИЙ МЕТОД ВИМІРЮВАННЯ
Після Другої Світової війни на шахти Донбасу прийшли багато робітників із західної України, Молдови тощо. Власних робітників Донбас втратив на війні, а для відновлення шахтбули вкрай потрібні вільні робочі руки. З іншого боку, усім громадянам країни потрібно було щось заробляти на життя, а коли вдома у західних областях нічого із промисловості не фунциклює, - що робити? Їхати туди, де щось працює. Тут бажання шахтного керівництва на Донбасі та громадян, що проживали на «нещодавно приєднаних територіях», як кажуть, співпали.
Новачкам пропонували немалі (за тогочасними мірками) гроші, для чого не гребували «світити лівими табульками», - тобто, розрахунковими листками неіснуючих працівників із вказаною завищеною заробітною платнею. А люди вірили, приїздили на Донбас і… з великою імовірністю – одразу ж відправлялися назад. Але не через те, що заробітна платня виявлялася не такою, на яку заманювали, і навіть не через те, що працювати іноді доводилося на виснаження, як тягловим тваринам. Одна із причин, наприклад, - стан безпеки на виробництві. Ось уявіть: опустилася людина в шахту, а там – тонесенькі дерев’яністійки, які тримають покрівлю потужністю 300 метрів. Для тих, хто з Донбасу і в шахті все життя – нічого особливого, для людей з іншими культурними цінностями, вихованням, ментальністю, яким постійно казали, що інтереси людини вище за інтереси нації, а людське життя – важливіше за «дайошстранєугля», і які все життя займалися явно не гірництвом, а тваринництвом чи виноробством… Як-то кажуть, «ось вам ваша кирка, покажіть мені, де та дірка» (мова про ствол шахти)…
Але були й такі, що залишалися, не дивлячись ні на що. Вони потрапляли ще в більш складну ситуацію. Культурний шок, в якому доводиться жити тривалий час. Конфлікт культур… Виходить, воля ваша, щось нісенітне: з обох боків зустрілися хороші люди, але через розбіжності у ментальності вони відчувають один одного чужими, у зворотному напрямі йде така ж сама реакція, і пішло-поїхало… Все, більше не хочу нічого говорити про суспільну психологію!
Я хотів Вам розповісти про вищезгаданого нині покійного співрозмовника із Зугреса, і заговорився. Був у нього в бригаді такий працівник із західної України. Одного разу в лаві шахтарі вирішили трішечки відсвяткувати «день народження Клари Цеткін за туркменським календарем». А тому новачку чи то не довіряли, чи то взагалі боялися, що здасть начальству, - чи просто від банальної недовіри, - його просто вирішили тимчасово «здихатися», відіславши зробити щось просте, але надовго. Як на гріх, усі роботи було виконано. Тоді мій співрозмовник говорить йому, щоби той «поміряв газ». На що той відповідає, що в нього немає газоміру, і отримує інструктаж: «Бери обапол, і носи його по лаві, ближче до покрівлі. Якщо закоптиться – газ є». Так наш учень і зробив. І коли доповз із обаполом до вікна лави, йому назустріч заповзли в лаву директор шахти і головний інженер виробничого об’єднання. На питання, якого дідька він тут вештається, той відповів, що «газ міряє», і видав, як саме він його міряє. Директор зрозумів, що сталося, і хто в цьому винен, і сказав, щоби той учень сказав моєму співрозмовнику із Зугреса, щоби він сам так «газ поміряв».
Моя бабуся усе життя працювала на шахті, - спочатку під землею, потім – на поверхні. Вона також згадувала шахтарів із західної України, і як їм спочатку було важко у психологічному плані. Один на роботу собі робив поживні «тормозки» (тобто, їжу на перекус). Коли «за трапезою» його спитали, навіщо він працює в шахті, той сказав, що хоче родині грошей заробити. Тоді хтось із шахтних веселунів сказав йому: «Так із такими тормозками ти ніколи не заробиш грошей! Тобі треба їсти щось простіше і дешевше». Наступного дня той їв лише солону кільку, - більш дешевого він нічого так і не знайшов…
ОТАКОЇ...
Як відомо, є брехня, є велика брехня, а є - статистика. Згідно із статистикою, найбільшою імовірність нещасного випадку в шахті є для новачків, або для тих, хто там працює довго і все життя. Перші - неспритні, другі - занадто самовпевнені. Хоча, усім іншим категоріям працівників гірничої галузі розслаблятися теж не варто. Більше нещасних випадків відбувається там, де все рухається і обертається: очисні та прохідницькі роботи, шахтний транспорт...
Ваш покірний слуга одного разу ледь без ноги не виїхав із шахти: коли до посадочної площадки на похилій виробці підходила «карета» (пасажирські вагонетки із канатною тягою), я намагався на ходу заскочити у вагонетку. Дерев'яний настил був мокрим, оскільки поряд розташовувалася водовідливна канавка, черевик зі стертим протектором зіслизнув, і нога потрапила під вагонетку. Але та швидко зупинилася. Пощастило. Звісно ж, «відгріб» я тоді від наставника по-повній... Ось зараз сиджу, і думаю: а скільки разів я примудрився порушити техніку безпеки, працюючи кілька місяців в шахті? Їздили вчотирьох в кабіні електровоза (а повинен там їздити тільки машиніст, іноді - з учнем), їздили «на панцирі» (панцирна вагонетка завжди наповнена породою і ніколи не відчіплюється від каната, а їздити на ній людям не можна), виїжджали з шахти на кліті без парашутів (тобто без стопорних пристроїв, що спрацьовують при обриві каната)... Коротше, загинути міг чортову дюжину разів.
А моя бабуся теж, «набираючись досвіду» в шахті, потрапила в таку історію. Стояла вона поряд із рейками, а черевики їй видали великого розміру - ноги в них просто тонули. Працювала вона там, працювала, доки поїзд не під'їхав, і не наїхав колесом на носок черевика, не зачіпивши ногу. Та стала кричати: «Черевик! Черевик!», - і це помітила її наставниця. Здалеку здавалося, що колесо стопу навпіл перерізало. Не підбираючи виразів, вона підбігла до бабусі, наказала їй висунути ногу. «Нога ціла?» - «Ціла!» - «От тепер і кричи «черевик»!»
ДРУГА ЗАПОВІДЬ
Друга (в порядку перечислення) заповідь шахтаря – не палити в шахті. Давно, коли наша Земля мала форму валізи, промисловці та кустарі на Донбасі відпрацьовували верхні горизонти вугільного родовища, - тобто, ті пласти вугілля, які ближче до денної поверхні. Тоді існувала загроза підземних пожеж і вибухів через концентрацію вугільного пилу в повітрі. Тому біля шахтного стволу на верхній площадці шахтного підйому чергував кремезний робітник, посада якого йменувалася неофіційним, але промовистим словом «тютюнотрус». Він мав помічати шахтарів, які опускаються в шахту із цигарками, папіросками або махоркою, і відбирати в них вищезгадані тютюнові вироби.
Коли шахти почали відпрацьовувати пласти на більшій глибині, і у виробках з’явився метан, потреба в «тютюнотрусах»… відпала повністю, оскільки небезпека від метану набагато більша, ніж від вугільного пилу, а від суміші метану й вугільного пилу – ще більша, ніж і від просто метану, і від просто вугільного пилу. Кажуть, що шахтарі – люди несвідомі. Це неправда. Вони одразу усвідомили, що коли бодай один їх колега принесе в газову шахту тютюн, то уся бригада гарантовано назавжди кине палити. І самі почали ловити й карати таких «курців-камікадзе». А що таке шахтарський самосуд – багато хто вже випробував його на собі. Кажуть, що одного такого «революціонера», який не хотів ні за що розлучатися зі згубною звичкою палити в шахті, піймали усією бригадою, тримали по руках і ногах, наділи поліетиленовий пакет на голову і затиснули його до тих пір, доки бідолашний припинив подавати ознаки життя. Жорстоко, нічого не скажеш… Але маючі невеличкий досвід спілкування із різними людьми іноді сам приходжу до сумного висновку, що «окремим штатським» може допомогти лише евтаназія. Або ж відстріл, якщо кортить зекономити на медпрепаратах…
Отже, паління в шахті – непростимий злочин! Шахтарі це знають, і протягом тих 8 годин, які вони проводять на шахті, їм курити не хочеться. Проте після того, коли вони вийдуть за межі підприємства, вони можуть підкурювати цигарки одну від одної. Як ті льотчики, яким в небі також неможна курити…
ПОГРАБУВАННЯ ПО-ДОНБАСЬКИ
Раніше лави й підготовчі виробки кріпили лісом (тобто, круглими дерев’яними стійками), який має обмежений запас міцності, а іноді – наднизьку для таких цілей податливість. Зараз для підтримання покрівлі в шахті на допомогу людині приходить гідравліка. Якщо дуже просто – це щось дуже схоже на гідродомкрат, який іноді при собі тримають автолюбителі. Гідравліка може передавати досить високі зусилля, які конче необхідні для тримання на собі стовпу гірських порід, висотою в сотні метрів, - навіть більше кілометра.
Одні дуже веселі та винахідливі гірники знайшли гідравліці інше застосування. Є у славному місті Донецьку один райончик, де пліч-о-пліч селили академіків та криміналітет. Іноді від такого сусідства виходив дуже своєрідний симбіоз, який мав місце і в нашому випадку. Шахтарі, в минулому – злодії, дуже швидко зрозуміли, що із гідростійкою жоден замок не в змозі конкурувати, і почали грабувати квартири своїх же співробітників. Циліндром упиралися у стінку, а штоком – у двері. Звісно ж, від роздвиганнястійки двері висаджувало «на раз-два-три». Міліція в боротьбі з такими злодіями-інтелектуалами була безсилою, тому шахтарі самі організували нічні чергування, під час одного з яких піймали двох подільників. Самосуд був страшний: їх вивели на дах багатоповерхівки, засунули в роти кляпи, і радісно сповістили, що в міліцію здавати їх не має сенсу, оскільки відкупляться, і знову прийдуть грабувати, тільки вже не вдвох, і зброю візьмуть. Залишається один вихід – скинути їх з даху. Одному вдалося втекти. Другий полетів «в останню путь»…
Коли людина постійно бачить біля себе смерть (як шахтарі, лікарі, військові тощо), він стає більш цинічним, більш рішучим. Іноді це грає на користь оточуючим, адже якщо така людина захоче допомогти знайомому, то він це зробить швидко, хоч і далеко не безболісно. Він просто відкине вбік усі «реверанси» та «розшаркування», назве свого знайомого так, як він цього заслуговує, і «під дулом пістолета» вкаже єдиний вірний вихід із ситуації, що склалася. Але є й інший бік цього феномену: така людина перестає помічати навколо себе смерть, і може навмисно чи з необережності цю саму смерть своєму кривднику заподіяти, «не здригнувши оком». Іноді за цим спостерігати щонайменше моторошно…
ЦАП У ШАХТІ
Іноді здається, що поглузувати з колеги – це чи не єдина радість у шахтарів серед сірих буднів, а іноді – серед череди смертей навколо. Навіть не знаю, як коментувати таку рису шахтарського характеру. Але доводиться констатувати: серед веселунів шахтарі посідають перші місця в неформальному рейтингу. А шахтарські жарти давно стали притчею во язицех. Причому, глузують не лише з молодих та приїжджих, - іноді досвідчені колеги самі потрапляють на гачок жартівників, стаючи об’єктом постійних насмішок.
Серед старих шахтарів витає байка, як один із жартівників після державного свята опустив у шахту цапа, і прив’язав його у тупиковій виробці. Люди йдуть на зміну, чи зі зміни, посвітять в тупик, а звідти на них дивляться червоні очі з рогами. Хтось з перепою хреститься, інші – просто прискорюють крок, адже побачити в шахті чорта не хочеться ані віруючим, ані атеїстам. Що було із бідним цапом – історія замовчує. Хочеться вірити, що хтось із шахтарів усе ж таки насмілився зайти в тупик, і відв’язав нещасну тварину…
ТРЕТІ ПОЛЯ
Шахтарська праця – важка і небезпечна, і якщо в ній є якась романтика, то її на повірку виявляється не так вже й багато. Шахтар має бути спритним, винахідливим і постійно уважним. Останнє, мабуть, найважливіше: ледь утратив пильність, розслабився – чекай на біду.
Вищезгаданий викладач-дослідник акустичного навантаження від двигунів у шахті розповідав таку історію. На ознайомлювальну практику на шахту прийшли учні профтехучилища на чолі із викладачем. Як водиться, їм дали для супроводу інженерно-технічного працівника від підприємства. А що таке інженер на підприємстві? Це постійно заклопотана людина, постійно крайній, постійно на розрив… Супроводжував цей інженер групу студентів із викладачем, супроводжував, і тут йому телефонують, і терміново викликають на дільницю, де щойно трапилася аварія. Той каже викладачеві: я – ненадовго, сідайте на конвеєр, їдьте до третіх полів (тобто, до відмітки, що знаходиться на відстанівід початку капітальної виробки, яка дорівнює трьом довжинам лав), а там я вас зустріну, і продовжимо ознайомлення з шахтою. Так він підштовхнув практикантів із викладачем на порушення техніки безпеки. Їдуть вони на стрічці, і дивляться: де ж та табличка «Треті поля»… Так і скачало усіх до бункера. Загинули всі.
Один студент-практикант гірничого технікума теж порушував Правила безпеки, їхав на вантажному стрічковому конвеєрі, і його скачало в бункер. Але нашому бідоласі пощастило, якщо це можна щастям назвати. Бункер був майже повний, то ж летів студент не дуже далеко, і не набрав «потрібну» швидкість. Більш того: він потрапив не на «вершину» штабелю вантажу в бункері, а на схил, і скотився ним. Звісно ж, «поламався» він дуже здорово, потім досить тривалий час ходив на милицях, і любив повторювати: «Був би мозок – був би струс. ЛЬОЛЯ
Крім порушень техніки безпеки існують також порушення технології, правил внутрішнього розпорядку тощо. Так, шахтар повинен опускатися в шахту і виїжджати з неї (тобто підніматися на поверхню) завжди вчасно, інакше виробничий процес буде порушений. За цим пильно стежить такий структурний підрозділ шахти, як контрольний табель. Один шахтар припізнився на спуск, йде до ствола, а з контрольного табеля його грізно запитують: «Ти чому пізно опускаєшся?» А той буквально на льоту махає рукою і заявляє: «Та нічого, - я раніше виїду!» - «А, ну тоді спускайся»... Звісно, це байка, хоча на багатьох шахтах її видають «за чисту монету».
Одного разу зловив контрольний табель і Вашого покірного слугу, - начальник дільниці залишив мене з наставником на поверхні для виконання не важливо, якої роботи, хоча наші посади допускали присутність в робочий час лише під землею. Наставник сказав, що домовиться з дівчатами з контрольного табелю тільки за горілку. Коли той пішов домовлятися - я запитав присутніх, мовляв, а до чого такий акцент, - «тільки за горілку»? Розповіли наступне: одного разу його, - наставника, - зловили за подібне порушення, і той домовився зробити для контрольного табеля добру справу. Будівля контрольного табеля, більше схоже на «будиночок невідомого архітектора», знаходилася в низині, її часто підтоплювало. Наставник домовився викопати навколо цієї будівлі канаву, щоб туди стікала вода, і йшла від будівлі. Сказано - зроблено. Але ввечері цього ж дня на роботу в контрольний табель йшла бабулька на прізвисько Льоля. Навіть не знаю, як Вам її описАти... Одні говорили, що вона вередлива, інші - що своєрідна, але не найгірша на шахті... Коротше, «не всі бабульки однаково корисні»... Так ось, йшла вона, йшла, в потьмах не розібрала дорогу і провалилася в свіжовикопану канаву... Наступного дня на наполегливе прохання Льолі наставник закопував цю канаву. Так будівлю контрольного табеля назавжди залишили без системи дренажу...
*** Кожен із шахтарів є носієм унікального роду історій про свою нелегку працю, і якщо усі історії, байки очистити від вульгарщини (теж риса багатьох людей, які часто заглядають в очі смерті), то може вийти смішна і страшна, але ще й дуже цікава книга. Уявіть: скільки шахтарів – стільки ж унікальних книг! Це не просто історії «на сон грядущий», - це частина нашого менталітету. І на відміну від Шубіна, якого мабуть ніхто й не бачив, ця частина менталітету має під собою цілком реальну основу. Систематизуй – не хочу!!!
Ваш П.Б.