5 серпня 1914 року померла громадська діячка дореволюційної Росії, власниця маєтку Завидове, княгиня К.І.Кудашова.
Южный край, № 12201, 06.08.1914. - с. 1
Чогож не написали на смерть цієї жінки ані тоді, ані зараз?
Катерина Кудашова була останньою людиною, кому було ще ну хоч якось цікаво розвивати вуглевидобуток в районі села Завидове. Наразі мова йде про кустарний вуглевидобуток. З її смертю припинився і вуглевидобуток. Парадокс: залізниця Гришине (Покровськ) - Добропілля, яка призначалася в тому числі для обслуговування Завидівського родовища, і яку так хотіла би бачити княгиня, з'явилася, а вуглевидобуток - припинився...
Місце, де функціонувала одна із шахт на Завидівському родовищі, район села Ракша, на схід від Завидо-Кудашевого
А розпочався вуглевидобуток у Завидовому так: у середині 50-х років ХІХ століття місцевий селянин якимось чином (люди "брешуть", що завдяки норкам ховрахів, які були неприродньо чорного кольору та блищали) знайшов виходи вугілля на поверхню, і розпочав самотужки його копати. Про це доповіли тодішньому власнику маєтку С.Кудашову, і справу вуглевидобутку було продовжено вже під його "чутким" керівництвом. Після того випадку місеві мешканці, "піддані" Кудашових, продовжували тут копати вугілля: наприклад, його видобував, наприклад, у місці, де річкою Бик розмило вихід пласту на поверхню, місцевий коваль В.Черкаський на прізвисько Гнида (мабуть, дуже шанована була людина).
Фрагмент геогностичної карти братів О. й А. Носових, 1869 рік, із зазначенням "острівного" родовища вугілля в районі Завидового
До самої смерті К.Кудашової у Завидовому то відкривалися, то закривалися дрібні копальні, які йменувалися (Ви не повірите) Завидівськими. Вугілля на Завидовському руднику князя С.О.Кудашова розроблялося шурфами й дрібними шахтами, які вийшли на пласт потужністю 1 м. У першій половині 60-х років XIX століття селянськими шахтами було видобуто 600 пудів вугілля, що спікається. Родовище було розвідано і розкрите шурфами протягом 3 версти, - від долини річки Бик до її притоку Водяної. Розроблявся пласт вугілля під сланцюватою глиною на невеликій глибині. При поглибленні ж головного шурфу на глибину понад 20 м посилився приплив води, на відкачування якої потрібні були потужні насоси. Оскільки у власників шахт не було коштів на переоснащення копальні, роботи на останній до 1864 року призупинили. Спроби налагодити постійний видобуток вугілля на даному родовищі іншими шахтами, які здійснюються в другій половині 60-х роках XIX століття, не мали успіху. У 70-х рокахXIX століття Завидівська шахта вже не діяла. З 1877 року копальнею заволоділо Новоросійське товариство кам'яновугільного і залізоробного виробництв.
У 1884-1914 роках родовище розробляли кустарні шахти, власницею яких була княгиня К.Кудашова. Працювали на шахтах місцеві селяни. Шахти розробляли пласт f1 «Лисогорівський», потужність якого в Завидовому становила приблизно 0,8…1 метр. Глибина розробки вугілля копальнями княгині складала 17 метрів. Пласт було відроблено в північному напрямі на 12,8 м, в південному – 25,5 м. Розробці, як і раніше, перешкоджав підвищений водоприплив. Обсяги вуглевидобутку були невисокими: перша княжа шахта, наприклад, забезпечувала видобуток вугілля в обсязі не більше 15 тис. пудів на рік. На цій шахті було відсутнє навіть кріплення підготовчих виробок, не кажучи вже про підтримку покрівлі в забоях. Вугілля княгиня використовувала для власних потреб, а також продавала на місці по 8 коп. за пуд при собівартості видобутку 4 коп. за пуд. Іноді мінеральне паливо відправляли гужом на станції Гришине і Удачна. «Чумацький» обоз із вугіллям, в якого впрягали волів, йшов від Завидового до станцій приблизно півтори доби.
Фрагмент "Пояснювальної зависки до проекту Рудникової залізниці", 1912 рік. Вказані діючі Завидівські шахти
Тамтешнє родовище достатньо високо оцінив професор Л.Лутугін. Але налагодити промисловий вуглевидобуток завадили підземні води, які у великій кількості потрапляли у виробки кожного разу, тільки-но фронт робіт "уходив нижче енської відмітки"...
Л.Лутугін - про вугілля Завидівського родовища, 1913 рік. "Станція Золотий Колодязь" - район сучасної станції Мерцалове
Крім того, К.Кудашова сприяла вирішенню питання будівництва залізниці в районі села Завидове. У 1900 році власниця маєтку у Спасько-Михайлівці Є.Платонова запропонувала будівництво залізниці Руднична (Рутченкове) - Гришине (Покровськ) - Гаврилівка через Завидове (до речі, для того, щоби потрапити до Харкова, із Завидового і Спасько-Михайлівки тоді іїдили кільми до найближчої станції Гаврилівка).
Южный край, № 5210, 09(21).03.1896. - с. 4.
Під час заселення в готель вказували не місце проживання подорожнього, а від якої станції той узяв квиток до Харкова.
Найближчою станцією Курсько-Харково-Севастопольської залізниці відносно маєтку Завидове була Гаврилівка
Однак у 1901-1902 роках інженер І.Табурно розробив проект Рудниково-Лозівської залізниці, яка мала проходити на значній відстані від села. Ініціативна група поміщиків Бахмутського повіту зібралася в маєтку К.Кудашової, і запропонувала частково змінити трасу проектованої залізниці: від станції Гришине - на село Добропілля, Завидове, Вірівку, Фідлерове, і далі - за проектом. Для цього будівельникам було треба звести додатково міст через річку Бик, проте траса перетинала би район кустарного вуглевидобутку і розробки інших корисних копалин. Втім, реалізація проекту даної залізинці застопорилася. Був проект Рудникової залізниці (1912 рік), яка мала проходити через Завидове, але і він виявився нездійсненим...
Проектована Рудниково-Лозівська залізниця (№ 129, від Рудничної до Малинівки) у виданні 1902 року
Повна версія звернення землевласників Бахмутського повіту стосовно траси Рудниково-Лозівської залізниці. Взята звідси
Зараз місцеві Вам покажуть, де саме працювала одна із останніх шахт К.Кудашової, але "слідів" вуглевидобутку на тому місці не зберіглося. Навіть камінюку в полі не встановили, що "тут копали вугілля". Зараз на тому місці - поклади "Терешківської перспективи".
"Терешківська" перспектива. Район т.з. "шахти "Терешківська" № 3"
Залізницю до Завидового так і не побудували - найближчою станцією стало Добропілля у кількох верстах від Завидового. Княгиня дожила до початку будівництва залізниці на Добропілля, але так і не дочекалася відкриття тут бодай тимчасового товарного і пасажирського руху. До речі, княгиня була справжньою довгожителькою: надовго пережила не лише свого чоловіка, але й столітній ювілей! Не зберігся і маєток К.Кудашової, проте де він був - ще можна знайти. На павнічний схід від села Завидо-Кудашеве в поймі річки Бик є лісочок, а там - "якась яма". Так от, та яма - це рештки такого собі холодильника в маєтку К.Кудашової...