Із самого початку в назві цього рудника була прив'язка до населеного пункту Григоріївка (Разіне Покровського району), хоча знаходився у декількох верстах від останнього, - по Липовій балці. Зараз там розташоване село Федорівка, але до рудника воно жодного стосунку не має. Рудник було закладено, орієнтовно, в 1906 році, і власником його було подружжя В.С. і А.-Н.О.Токайшвілі. Своє перше вугілля рудник дав у 1909 році, а через 1,5-2 роки із вуглевидобутком почалися проблеми. Родовище, яке розробляли на шахтах рудника, було недостатньо розвідане, хоча за даними власників, перспективи у рудника були. Протягом перших 10 років функціонування рудника, останній формально декілька разів змінював власника, але фактично В.С.Токайшвілі зберіг свій контроль над шахтами.
Вихід вугілля на поверхню в занедбаному кар'єрі будівельного каміння на схід від Федорівки
Занедбаний кар'єр будівельного каміння у гирлі струмка Липової балки на схід від Федорівки, де на поверхню у вигляді "сажі" виходить надтонкий пласт вугілля
Залишки відвалу породи однієї із шахт Григоріїво-Гришинського рудника на лівому (північному) схилі Липової балки
У 1916-1917 роках новим власником рудника стало акціонерне товариство "Григоріївка-Гришине", яке і надало нову назву рудника, - Григоріїво-Гришинський". У 1918 році товариством була прийнята програма реконструкції рудника, і в одному із пунктів цієї програми значилося вирішення транспортного питання. Історія цього питання своїм корінням сягає 1911 року, коли вперше було озвучене питання будівництва так званої Григоріївської залізниці від станції Гришине (Покровськ) протяжністю 15 верст. В 1913 році було вирішене питання будівництва гілки Гришине - Добропілля, і генерал В.С.Токайшвілі клопоче про будівництво "гілки на Григоріївку" від роз'їзду Сухецький (11 верста проектованої гілки) протяжністю 4 версти. Кінцева станція гілки мала знаходитися на межі маєтку "Григоріївка" у Липовій балці, й до неї мали примикати під'їзні шляхи шахт рудника. Також по цій станції передбачалося навантаження хлібу.
Катерининська залізниця, яка мала наміри будувати гілку Гришине - Добропілля, погоджувалася будувати гілку на Григоріївку лише за умови повного погашення генералом витрат на будівництво, що генерала не влаштовувало. Клопотання щодо гілки на Григоріївку повторювалися у 1914-1916 роках, але керівництво залізниці було непохитне: протяжність гілки замала, вугілля низької якості (марки Т), замалий вуглевидобуток, родовище недостатньо розвідане. Крім того, технологія розробки вугілля по Григоріївці застосовувалася примітивна. Окрім "великих" шахт Токайшвілі, Алексєєва, Пеняєва тощо, була безліч дрібних копалень "селянського типу", які за сприятливих умов могли дати разом не менше 6 млн. пудів (до 100 тис. т) вугілля на рік. Відсутність нормальних під'їзних шляхів не сприяла нарощуванню вуглевидобутку, обсяги якого заважали будівництву під'їзної гілки за рахунок держави.
Фрагменти плану гірничих робіт на шахті № 1-2 рудника акціонерного товариства "Григоріївка-Гришине", 1918 рік
Перегін Родинське - Мерцалове. Тут сто років тому розташовувалася будка Сухецького роз'їзду (на місці поодинокого дерева) і нерегульований переїзд
Задля розірвання вказаного замкнутого кола, у 1918 році було вирішено будувати від шахт рудника до Сухецького роз'їзду рудникову вузькоколійку ("декавілевську колію") із кінною тягою. За підрахунками керуючого на руднику Л.О.Рабіновича, це було би на 10 коп. з пуда вугілля дешевше, аніж підвозити вугілля на Сухецький роз'їзд гужем. Проблемою було те, що Сухецький роз'їзд навесні 1918 року не було відкрито для прийому вугілля. Але його відкриття і спорудження вузькоколійки надавали можливість економити близько 20 коп. з пуда вугілля у порівнянні із варіантом гужової доставки вугілля на діючий тоді роз'їзд Мерцалове. Відкриття Сухецького роз'їзду для прийому вугілля очікувалося влітку 1918 року. Що було влітку-восени 1918 року - докладно описувати не має сенсу. Жоден із пунктів стосовно реконструкції рудника не було виконано. Більш того, після 1920 року місцеві селяни розпочали демонтаж будівель рудника (двох бараків), з каміння яких було зведено будинки хутору Федорівка.
Фрагмент доповідної записки Л.О.Рабіновича про доцільність будівництва рудникової вузькоколійки
від шахт рудника до Сухецького роз'їзду (архівна справа)
Щодо Сухецького роз'їзду, у будці колійників на 11-й версті з 1914 року проживала родина залізничників. Кріс того, цей роздільний пункт існував у 20-х роках ХХ століття як "стрілка на 10-й версті перегону гілки Гришине - Добропілля, яку вкладено на час навантаження вугілля". Справа в тому, що в середині 20-х років роз'їзд Мерцалове також не діяв, хоча в плані навантаження сільгосппродукції він був перспективним. З недіючого роз'їзду Мерцалове також здійснювалося навантаження вугілля, але це, скоріш за все, виключення, аніж правило. Вивезення вугілля з роз'їздів Сухецький і Мерцалове здійснювалося маневровим порядком, - як від станції Добропілля. Такий порядок викликаний, на нашу думку, питанням зміни власника на Григоріїво-Гришинського рудника. У 1920 році Григоріїво-Гришинський рудник уівйшов до складу Гришинського кущу Донвугілля, й він значився при роз'їзді Мерцалове. У другій половині 20-х років рудник (точніше, те, що від нього залишилося) опинився у власності радгоспу "Гірник-2" ("Добропільський"). Є припущення, що і з 10-ї версти, і з Мерцалового вивозили вугілля саме Григоріїво-Гришинського рудника перед тим, як передати його на баланс радгоспу. Принаймні, відомі джерела наштовхують саме на цю думку. До залізниці вугілля возили гужем.
(за матеріалами електронної бібліотеки https://www.libr.dp.ua/fullkr/)
Запис щодо Григоріїво-Гришинського рудника Донвугілля у книзі "Вся Украина и Крым" (под общ. ред. Ф.И.Полярного. -
Х.: Укрвоздухпуть, [1923]. - 294 с.), колонка 196. Помилково замість роз'їзду Мерцалове (Гришинський вугленосний район) вказаний
роз'їзд Марцеве (близ Таганрога), в районі якого поклади вугілля відсутні
Шахти в районі Федорівки (колишні Григоріїво-Гришинського рудника) і залізнична будка Сухецького роз'їзду на склейці Генштабу (1937-1941 роки)