Перспективи. Дана залізнична колія мала невелику протяжність – 28 верст, або 30 км. У перші 10 років існування тут було лише проміжних 2 роздільних пункти – роз’їзд Мерцалове і пост 10 верста (роз’їзд Сухецький), потім з’явився стрілковий пост і тупик Військвіду в районі хутору Запорізький (територія сучасного міста Покровськ). Існування цієї залізниці ледь не припинилося протягом перших 15 років. То ж, пропонуємо відправитись у віртуальний тур з історичного минулого головної комунікації Добропільщини.
Проект тупикової залізничної колії від станції Гришине (Покровськ) у напрямі Завидівського та Штепинського родовища кам’яного вугілля було складено в 1913 році у правлінні акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці. Однак перші клопотання щодо необхідності обслуговування цих вугільних ділянок із кустарним видобутком саме залізницею датовані 1900 і 1901 роками. Лише після закладки у 1912-1914 роках капітальних рудників у долині річки Бик, - Добропільського (Ерастівського) та Святогорівського (сучасна шахта «Алмазна» в місті Добропілля), - справа зрушила з «мертвої точки».
Згідно із проектом 1913 року, вуглевозна залізниця від станції Гришиного в напрямі… села Криворіжжя входила в систему ліній та гілок приватної Північно-Донецької залізниці із загальним напрямом від станції Краматорська й Дружківка південних залізниць до станцій Рутченкове й Волноваха Катерининської залізниці. Однак навесні 1913 року міністерство шляхів сполучення Російської імперії домоглося будівництва залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля із декількома тупиковими коліями в південній частині так званого Гришинського вугленосного району «в казенний спосіб» і без виходу на Краматорську – Дружківку й Волноваху – Маріуполь.
Будівництво нової залізниці від станції Гришине до «містечка Добропілля» розпочалося навесні 1914 року. Влітку 1915 року на кінцевому пункті залізниці з’явився колійний розвиток, у листопаді того ж року було відкрито тимчасовий товарний та пасажирський рух, у червні 1916 року на залізниці Гришине – Добропілля було відкрито регулярний залізничний рух. Восени 1916 року було офіційно встановлене курсування пасажирського потягу Гришине – Добропілля, яке тривало майже рік і було скасовано через загострення соціально-політичної напруженості в країні. Але про це – згодом.
Залізниця Рутченкове - Добропілля, 1917 рік
Окрім Краматорської, Дружківки й Волновахи розглядалися перспективи будівництва залізничних виходів із сучасного міста Добропілля шляхом поєднання вже збудованої залізниці із роз’їздом № 14 Дубове, станціями Лозова, Демурине – Олександрівськ, Слов’янськ – Саратов. Зупинилися, врешті-решт, на першому варіанті, оскільки він дозволяв: а) скоротити відстань між Києвом, Москвою та східними портами Азовського моря; б) обійти перевантажений Слов’янськ; в) скоротити тарифну відстань і пробіг вагонів між Донецькою та Харківською областями; г) обслуговувати перспективні вугленосні площі у північній частині колишнього Гришинського вугленосного району (ділянки «Самарська-Капітальна», «Новобахметьєвська»). Але це вже зовсім інша історія.
Будівництво. Рішення про будівництво залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля «в казенний спосіб» було прийнято на найвищому рівні влітку 1913 року. Залишалися деталі, а саме – затвердження проекту вказаної залізниці. Згідно із проектом Катерининської залізниці, передбачалося спорудити 76 верст основної лінії від Рутченково до Гришиного, а також 48 верст тупикових під’їзних колій загального користування, одна з яких – «до містечка Добропілля». Саме у такому вигляді проект було затверджено урядом Російської імперії на початку 1914 року. Втім, також існував проект під’їзної гілки на Золотий Колодязь, реалізацію якого відтермінували до закінчення техніко-економічних досліджень траси іншої проектованої залізниці у напрямі Гришине – Лозова.
Будівництво залізниці розпочалося навесні 1914 року урочистим відкриттям новобудови комісією на чолі із начальником Катерининської залізниці К.М.Ваніфант’євим, який також був начальником робіт із будівництва залізниці Рутченкове – Гришине і «північних Гришинських колій». Почалися земляні роботи, а також укладка колії із наступним її баластуванням. У травні 1915 року були затверджені тарифні постанційні відстані між станціями залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля. Розпочалося будівництво станційних будівель і споруд. Вже у листопаді 1915 року було відкрито тимчасовий вантажний і пасажирський рух на ділянці колії Гришине – Добропілля. Регулярний рух на даній ділянці було відкрито у червні 1916 року. Щодо інших ділянок, основний хід Рутченкове – Гришине було здано до експлуатації у січні 1917 року, роботи на під’їзних поліях на південь від станції Гришине тривали до листопада 1918 року.
Оголошення про відкриття регулярного руху залізницею Гришине - Добропілля
у "Збірці тарифів Російських залізниць", № 2449, 1916 рік. Автор - А.Уланов (Москва)
Проектом передбачалося спорудження на Добропільській гілці двох роздільних пунктів: роз’їзд Мерцалове, - потенційний пункт примикання колії в Лозівському напрямі, та станція Добропілля, - кінцевий пункт, примикання під’їзних шляхів Добропільських рудників. Від останнього пункту до промплощадки Добропільського (Ерастівського) рудника було споруджено вузькоколійку із кінною тягою; від сусіднього Святогорівського рудника вугілля на станцію потрапляло гужем. Тривали дебати щодо облаштування роздільного пункту на 10-й – 11-й версті залізниці Гришине – Добропілля для вивезення вугілля з рудника товариства кам’яновугільних копалень «Григор’ївка-Гришине». Влітку мали розпочатися роботи зі спорудження вузькоколійки із кінною тягою від останнього рудника до 11-ї версти колії Гришине – Добропілля, а також відкриття у даному місці Сухецького роз’їзду – пункту прийому залізницею вугілля. Втім, інформації про відкриття даного пункту до 1919 року знайти не вдалося. Щоправда, є інформація про стрілку по 10-й версті залізниці Гришине – Добропілля для вивезення вугілля станом на 1924 рік. Але то був нетарифний роздільний пункт.
Схеми колійного розвитку станції Добропілля та роз'їзду Мерцалове, 1917 рік
На ділянці Гришине – Добропілля було вкладено легкі рейки (аналог сучасного прокату Р-33, що використовується виключно на промислових вузькоколійках), що в свою чергу додало немало клопоту залізничникам. Так, в 1923-1924 роках на цій ділянці були встановлені обмеження швидкості у 30 км/год. (на стрілках – 10 км/год.), а рух паровозів Щ та (інших важкого типу) заборонено.
Про пасажира замовте слово. І сто років тому, і зараз, залізниці будувалися в першу чергу для вантажного руху. Але стан доріг та відсутність рейсового автомобільного сполучення (за рідкими виключеннями) робили свою справу. Ставлення залізниці до пасажира тоді й зараз – це «небо і земля». Більшість залізниць Російської імперії проектувалися, в тому числі, під курсування пасажирських складів. Там, де не передбачався пасажирський рух, до складу вантажних потягів включалися пасажирські вагони. На залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля пасажирський рух передбачався. Перші пасажири цією залізницею перевозилися з 1915 року «неофіційно», - у складі будівельних і господарчих потягів. Тимчасовий пасажирський рух на Добропільській гілці було відкрито у листопаді 1915 року.
Пасажирський потяг по станції Гришине, 1902 рік.
Експозиція музею локомотивного депо станції Покровськ
Для потреб пасажирів у 1915 році було розпочато будівництво станційних будівель із касами і пасажирськими залами очікування. Усі пасажирські будівлі від Красногорівки до Добропілля будувалися за одним архітектурним планом – типовим для даної лінії (в плані нагадують літеру «Н», багато елементів декору при доволі скромному його оформленні). Пасажирські будівлі не мають чітко вираженого архітектурного напряму, хоча відповідні спеціалісти помічають в екстер’єрі цих споруд елементи і готичного, і неороманського стилів, й архітектури Тюдорів. У 1916-1917 роках усі вокзали уздовж залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля були здатні приймати пасажирів.
Ще в 1915 році намічалося офіційно відкрити курсування пасажирських потягів у сполученні Гришине – Добропілля. Однак цю подію постійно відтерміновували, і як результат – скарги пасажирів на відсутність нового потягу в русі, не дивлячись на відповідну об’яву в залі очікування станції Гри-шине. Лише у листопаді 1916 року в офіційних вказівниках пасажирських сполучень з’явилися пасажирські потяги Гришине – Добропілля. Вони кур-сували двічі на добу, у складі таких потягів були вагони II, III й IV класу. Зазвичай, для таких сполучень використовувалися паровози основного типу (наприклад, ОВ) депо станції Гришине. У 1916 році пасажирські потяги Гришине – Добропілля відправлялися з Гришиного о 3:30 ночі та 11:30 дня, з Добропілля – о 7:25 ранку і 5:55 вечора, в русі – 1 год. 20 хв. У 1917 році, ймовірно – через зменшення вантажообігу, потяги було переведено в категорію товаро-пасажирських, від станції Гришине вони відправлялися о 5:00 і 16:00, з Добропілля – о 7:25 і 18:10, час у дорозі не змінився.
Розклад руху пасажирського потягу Гришине - Добропілля, листопад 1916 року. Автор - А.Уланов (Москва)
Розклад руху пасажирського потягу Гришине - Добропілля, травень 1917 року
Вартість квитків у потяг була високою: за квиток IV класу (який видавався із масою обмежень) від Гришиного до Добропілля пасажир сплачував суму, еквівалентну вартості проїзду міжміським автобусом між цими двома пунктами. Але гужові пасажирські перевезення були дорожчими. Після скасування руху пасажирських потягів Гришине – Добропілля наприкінці 1917 року (в зв’язку із загостренням соціально-політичної ситуації) пасажири по станції Гришине замовляли по земському телефону підводу, проїзд у якій до Добропілля коштував приблизно як проїзд у сучасному таксомоторі від Покровська до Родинського – Білицького. Отже, скасування руху пасажирських потягів сполученням Гришине – Добропілля у 1917 році знову повернуло даний напрям «до епохи Середньовіччя».
Про хліб промисловості. Не треба бути великим спеціалістом з історії для того, щоби здогадатися, яким був головний вантаж для залізниці Гришине – Добропілля. Це, звісно, кам’яне вугілля. Станом на 1915 рік, в зоні тяжіння до станції Добропілля видавали на-гора вугілля капітальні рудники Добропільський (Ерастівський) і Святогорівський. За даними начальника гірничого управління південної Росії, у 1915 році на Добропільскому й Святогорівському рудниках видали 1.007.388 пудів та 10.649 пудів, відповідно. Тобто, 1.018 тис. пудів (16,7 тис. т) разом. Залізницею же було вивезено в напрямі Гришиного 504 тис. пудів (8,3 тис. т), - менше половини сумарного вуглевидобутку. Дивуватися немає чому: залізниця теоретично могла працювати лише з середини 1915 року, а офіційно вивозити вугілля Добропільською гілкою могли із листопада 1915 року. Тому вугілля з початку року вивозили й гужовим транспортом.
Старі шахти "селянського" типу. Дореволюційні картки й ілюстрації
В наступному році, - імовірно, через обладнання рудникової вузькоколійки до станції Добропілля, - на залізницю потрапило майже 1,5 млн. пудів (близько 24,5 т). Потім починається зниження обсягів відправлення вугілля – це пояснюється наростанням соціальної напруженості в країні. В 1917 році від станції Добропілля залізницею було відправлено 1,2 млн. пудів (19,7 тис. т), у 1918 році – 794 тис. пудів (13,0 тис. т). Після завершення активної фази збройного конфлікту відновлюється і вивезення вугілля Добропільскою гілкою. Добропільський рудник тоді було приєднано до Святогорвіського, а в 1922 році об’єднане підприємство отримало назву рудника Красноармійського. В 1923-1924 господарчому році станція Добропілля відправила 18,1 тис. т вугілля. Сумарний вантажообіг Добропільської гілки за вказаний звітний період становив 20,9 тис. т, з них 20,1 тис. т – відправлення. Отже, окрім вугілля, станція Добропілля відпра-вила 2,0 тис. т інших вантажів, переважно – сільгосппродукції.
Звідси – один із найголовніших висновків: понад 90 % відправлення станції Добропілля становило кам’яне вугілля. Можна лише уявляти, яка катастрофа «місцевого масштабу» сталася у Добропіллі в 1924 році, коли зупинився Красноармійський рудник. Розконсервація рудника розпочалася в 1925 році, але різке падіння відправлень «чорного золота» (в 1924-1925 році станція Добропілля відправила 1,1 тис. т, в 1925-1926 році – 1,7 тис. т. вугілля) поставило на порядок денний питання про можливе закриття Добропільської гілки.
Теоретично, вугілля міг відвантажувати на залізницю й так званий Григор’єво-Гришинський рудник. Але то був досить дивний «конгломерат» із кустарних і напівкустарних шахт, які разом у 1916 році могли дати (за сприятливих умов) до 6 млн. пудів вугілля. Роботи із обладнання по Григор’ївці капітального рудника й обладнання вугленавантажувального пункту по 10-й версті (Сухецькому роз’їзді), розпочаті в 1918 році, не були завершені. Станом на 1924 рік, вугілля з останніх шахт рудника могло потрапити на недіючий роз’їзд Мерцалове (є договір із Донвугіллям про вивезення вугілля звідти) та на навантажувальний пункт по 10-й версті Добропільської гілки. Обидва пункти були нетарифними, й рідкі відвантаження тут вважалися такими, що по станції Добропілля.
Приклад рудникової вузькоколійки з кінною тягою з кар'єру вапнякового каміння
Схема залізниці Рутченкове - Гришине - Добропілля на фоні конфігурації вугільних робовищ
Гришинського вугленосного району, 1926 рік. Позначено роз'їзд Сухецький
Про справжній хліб, і не лише про нього. Після консервації Красноармійського рудника в 1924 році постало питання про той вантаж, який міг би частково компенсувати на Добропільській гілці нестачу відвантаженого вугілля. Відомо: в 1923-1924 господарчому році, окрім вугілля, Добропільською гілкою було відправлено на станцію Гришине 2,0 тис. т різних вантажів, що еквівалентно майже 204 «дореволюційним» («хлібним», по 600 пудів кожен) вантажним вагонам, або 8 повноцінним вантажним потягам (25-30 вагонів під паровозом ОВ) за рік. Тобто, навіть не кожен місяць… Більшість цих вантажів складали сільськогосподарська продукція, за збільшення обсягів виробництва якої розгорнулася боротьба. Але недоліком сільгосппродукції є те, що вона не може створити стійкий вантажопотік протягом року, тому наряду зі збільшенням обсягів її відвантаження треба було залучати до перевезень інших потенційних вантажовідправників.
Навантаження хлібу (дореволюційна ілюстрація)
Станом на 1923-1924 роки, до станції Добропілля, окрім рудників, тяжіли: кузні в селі Іванівка (2 од., 12 верст), в селищі Іванівка (межа смт Святогорівка, 3 од., 4 версти), у Мирній Долині (25 верст), у Вірівці (7 верст), в Зеленому (12 верст), вітряки на Аністратівському хуторі (25 верст), Завидо-Кудашевому (8 верст), Іванівці (12 верст), Криворіжжі (12 верст), Ново-Василівці (3 од., 15 верст), Усово-Василівці (15 верст), паровий млин в Іванівці (12 верст), Зеленому (12 верст), Ганнівці (5 верст), млин-шеретівка у Зеленому (12 верст), газогенераторний млин у селищі Іванівка (4 версти), хлібопекарня при Святогорівському руднику (4 версти), шкіряні заводи у Криворіжжі (12 верст) і по Ганнівці (5 верст). До недіючого роз’їзду Мерцалове тяжіли об'єкти: 2 кузні, 3 вітряні і 1 паровий млин в колонії Шахове (колишня Роза Люксембург, 2-3 версти від станції), 2 вітряні млини в селі Ново-Олексіївка (Никанорівка, - 2 і 2,5 версти від станції), паровий млин в Убєжище (Суворове, 5 верст від станції), кузня в селі Іванівка (7 верст від станції), 3 кузні і 2 вітряні млини на хуторі Кутузовка (7-8 верст від станції), кузня в селі Кучерів Яр, а також паровий млин і олійниця в селі Шахове (9 верст від станції). Крім того, до Добропілля і Мерцалового тяжіли родовища кварцового піску, які теж були не в змозі «замістити» собою вугілля.
Станція Добропілля, станом на 1923-1925 роки, обслуговувала 18 населених пунктів, віддалених від станції на декілька верст, із населенням 5,2 тис. осіб, що мешкали у 679 дворах і мали 8,9 тис. десятин землі (в т.ч. 7,8 тис. десятин орної землі, з яких у 1923 році було засіяно менше половини). Станом на 1924 рік, на території сучасної Добропільщини числилося 3 комнезами: село Добропілля, село Святогорівка, хутір Завидо-Борзенка. Подальший розвиток господарства по селах і хуторах стримувався елементарною відсутністю коштів: саме через це було відмовлено у створенні сільгоспартілі ім. Рикова у Зеленому. Лише після 1929-1930 років ситуація на селі на Добропільщині змінилася. На краще чи на гірше, але змінилася: почали створюватися колгоспи, які мали регулярно відвантажувати «в засіки Батьківщини» зерно та іншу продукцію.
На той момент стабілізувалася ситуація і в гірничій галузі: було знов запущено в роботу оновлений Красноармійський рудник – шахту № 17-18 ім.РСЧА.
Продовження буде...