Давно це було – станцію заснували десь на початку 80-х років XIX століття. Спочатку її називали Малинівка, і була вона полустанцією. В 90-х роках XIX століття на місці колишньої полустанції з’явився безіменний роз’їзд № 14, хоча тут велися роботи із облаштування водопостачання. І лише в 1908 році роз’їзду привласнили сучасне найменування – Дубове. Щоправда, станцією цей роздільний пункт став дещо пізніше – в 50-х роках ХХ століття, коли звідси будували залізницю на Мерцалове…
Фрагмент схеми Південних залізниць із роз'їздом № 14 Дубове, 1910 рік
Допитливий читач одразу ж задасть питання: чому саме Дубове? Саме таке запитання ставилося у статті, яку було написано наприкінці 2017 - на початку 2018 року. Із Малинівкою все зрозуміло – поруч років за 5 до будівництва Курсько-Харково-Азовської залізниці, де згодом з’явилася полустанція Малинівка, виникло однойменне село. Дивимося на карту Генштабу, сектор Близнюки (1:100000): в 7 км від станції Дỳбове розташоване село Дубовѐ [1].
Все? Загадка розгадана?
Давайте для стовідсоткової впевненості прочитаємо відомості про село Дубове із російськомовної Вікіпедії: «В окрестностях села нет дубов… 1956 [год] – дата основания» [2]. Приїхали! Згідно із останнім «джерелом» виходить, що не станцію в 1908 році назвали на честь села, а село на честь станції – в 1956 році! Тут можна було б і зупинитися, якби не одне «але». На картах Генштабу 1937-1942 років на місці сучасного села Дубовѐ вказане село Дỳбове із фруктовими садами [3]. То ж, російськомовна Вікіпедія вводить нас «трішечки» в оману. Що ж це було за село із садами правильної форми?
Фрагмент склейки Генштабу, 1937-1942 роки. Станція і село Дубове. Джерело тут
Виявляється, сучасне село Дубове – це німецька лютерансько-менонітська колонія. Перша назва – Марієнпіль, також використовувалася назва Дỳбівська. Відомості про дату заснування колонії відсутні, але згідно із даними дослідника історії німецьких населених пунктів у Російській імперії та Радянському Союзі В.Ф.Дизендорфа, вже в 1904 році в колонії Дубове проживали 213 осіб [4]. Отже, у 1908 році були всі підстави привласнювати роз’їзду № 14 найменування «Дубове» [5, c. 147]. В колонії працював цегельний завод Мюллера і млин Церта, а безпосередньо біля роз'їзду №14 Дубове була «німецька водокачка», де проживав господар-німець, який забезпечував водопостачання полустанку [6]. Те, що по балці Дубова і в околицях не було дубів у 1956 році, не означає, що їх там не було ніколи. Наприкінці XIX – на початку ХХ століття вони там цілком могли бути, і згоріти, наприклад, в роки Другої Світової війни.
Іще один факт, на наш погляд – вельми цікавий. В тому ж 1904 році вийшла «Довідкова книга для Харківської єпархії», де в 7 верстах від Гаврилівки (де тоді була найближча до Дубового церква) в напрямі Пригожого, Барбалатівки вказаний населений пункт Крутоярівка [7, c. 289]. Можливо, саме так тоді називалася Малинівка, хоча стверджувати це зарано. Так чи інакше, в 1904 році церковники «не бачили» села або хутору Малинівка. Можливо, його тоді не було взагалі, чи то був якийсь незначний хутір, а отже не було й підстав називати в 1908 році роз’їзд Дубове – Малинівкою. Дубове ж, напроти, було досить великим, охайним (як це заведено у німців) населеним пунктом, тому…
В перші роки радянської влади населений пункт Дубове вважався «українсько-німецькою колонією». В роки Першої Світової та громадянської війни в Росії німецькому населенню створювалися, м’яко кажучи, «некомфортні умови проживання», то ж недивно, що більшість німців у ті роки відбуло або із країни, або, нажаль, у кращий зі світів. Станом на 1926-1927 роки, у Дубовому числилося лише 159 душ населення (німців та українців), що проживали у 36 дворах. В селі працювала школа (1 учитель, 25 учнів) [4; 8, c. 34-37]. Після 1937 року в селі залишилося лише 23 двори, що може свідчити про іще одну трагічну сторінку історії німецького народу в СРСР [3]. Кульмінацією тих подій стала Друга Світова війна. Втім, чи було Дубове цілком знищене в роки Другої Світової війни? Згідно із [6], німкеня Г.Церт врятувала від розстрілу есесівцями (у лютому 1943 року?) півсела, то ж село, згідно із цими даними, мало бути врятованим...
Як ми бачимо, розкриті далеко не всі аспекти походження назви станції Дубове, але головне ясно: станцію назвали саме за найменуванням села Дỳбове, яке зараз Дубовѐ. А згадка про життя в наших місцевостях представників німецького народу, їх трагічну долю в роки революційних подій та передвоєнного терору, назавжди залишилася і в назві станції, і в назві (хоч і трансформованій на слов’янський манер) села у Дубовому ярі.
Перелік посилань:
1. КАРТА ГЕНШТАБА. КВАДРАТ М-37-110 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://freemap.com.ua/maps/genshtab/m-37-110.jpg.
2. Дубовое (Харьковская область) - Википедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Дубовое_(Харьковская_область).
3. Карта решения командующих 57, 37 и 12 А на наступление // ЦАМО, фонд 251, опись 646, дело 211, документ 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pamyat-naroda.ru/documents/view/?id=101034045&backurl=q%5CСхема%20%2010%20наступательной%20операции%2057%20армии% 20и%2037%20армии%20.
4. Немцы России. Населенные пункты и места поселения: энциклопедический словарь. / Сост. В.Ф. Дизендорф. - 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wolgadeutsche.net/book/counter.php?book=17.
5. Архангельский А.С., Архангельский В.А. Железнодорожные станции СССР / В 2-х томах. – Т. I. – М., 1981.
6. Громадсько-інформаційна газета "Нове життя": Волков М. Німецькі поселення на Близнюківщині [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://novegittja.pp.ua/stati/nmeck_poselennya_na_bliznyukvcshin.html.
7. Самойлов И. Справочная книжка для Харьковской епархии. – Х., 1904. – 471 с.
8. Довідник Ізюмщини. - Ізюм, 1927. - 111 с.
© Белицький П.В. і автори матеріалів
Передрукування тексту без посилання на блог "Рудниково-Лозівська залізниця", його автора і авторів матеріалів не є прийнятним!