Мені наснилося… Навіть не знаю, з чого розпочати! Прийшов я на свою найближчу станцію, а там – зал очікування знову повен «посадочних місць», і не повірите – для пасажирів, які очікують на свій потяг до станції Енська. І що кидається в очі: продають квитки на потяги далекого прямування, і не лише для того, щоби в’їхати ними з вузлового пункту в 10 чи 75 км від моєї найближчої станції. Вже непогано… Давненько мене тут не було, хоча й живу буквально в ажнадцяти хвилинах прогулянкового ходу.
Дивлюся розклад, і відчуваю, як мені із кожною миттю все… краще. Згадую, колись давно іще діти народжувалися від ідеї, і в нас було 5-8 пар приміських потягів на добу. Тепер, - сплю і бачу, - лише одна пара приміських. Але не на 30 км, як було «при дітях від ідеї», а на всі 200 км. Дивлюся за вікно – юрба пасажирів побігла на дизель-потяг у північному напрямі. Новенькі зовні, - сподіваюся, що такі ж самі всередині, - 3 вагони.
Автобуси… Це колись вони відбирали пасажирів у залізниці. Тепер вони підходять до станції під час прибуття приміських і місцевих потягів. І залізниці добре, й автотранспортникам – додатковий пасажир. «Найвибагливіші клієнти» можуть оформити єдиний квиток на проїзд у автобусі із пересадкою на потяг, і навпаки. Квитки реалізуються не лише на станціях, але й у поштових відділеннях, то ж «найвибагливіших клієнтів» вистачає і в містах зі станціями, і в селах, де є зупинні пункти, платформи, «блочки» тощо.
Вугілля вивозять і на північ, і на південь, глину вивозять і на північ, і на південь, причому з виробничих баз по різних станціях. Колишня станція В., де останні 10 років серед пасажирів переважали польові миші, - знову не колишня, там окрім безлічі туристів іще й вищезгадану глину відвантажують. Кажуть, що і розробка вугілля там – це лише питання часу. Але, найголовніше, виключний знижений тариф на вантажоперевезення «в наших Палестинах» та обмеження на викиди з боку автотранспорту зробили свою справу – тепер залізниця, як і півстоліття тому перевозить продукцію механічних заводів, харчопрому тощо.
Колію на північ, яка востаннє бачила нормальний ремонт за царя Панька, відремонтовано. То ж, до найближчого вузлу приміським потягом у північному напрямі вже не повзти 4,5 години по прямій, а лише 2,5 години – і це із заїздом у сусідній райцентр! То ж, і приміський знову запустили. І не лише його. Пасажирський нічний із СВ, купейними і плацкартними вагонами – до столиці. Регіональний дизель-потяг підвищеної комфортності – на батьківщину Гоголя. Ось звідти прибув і регіональний…
Від напливу почуттів прокинувся. Озирнувся. Голова на місці. Найближча станція, як і зазвичай, без пасажирів, адже потягів для них немає. Автобуси в райцентр забиті, в північному напрямі – один-два і все, а на залізниці, як завжди, - нуль без палички. О, нарешті, впізнаю свою найближчу станцію та прогнилу залізницю в північному напрямі, яку аж ніяк не відремонтують із часів царя Панька. Краще перевантажувати існуючі напрями, створювати колапс на ключових вузлах Дніпровського напряму (навіть в нинішніх умовах), аніж відновлювати щось… Впізнаю своє «рідне» керівництво…
Дивлюся у світ. Петицію про поновлення пасажирського руху нашою залізницею підтримують трохи більше 30 чоловік, - 1 ‰ від необхідної кількості. Ідею про пасажирське сполучення із мінімальною кількістю пар збиткових (чи не дуже) приміських потягів або заперечують («це неможливо, оскільки колія заіржавіла та прогнила»), або критикують неістотні її моменти без висловлення власної думки, а як саме зробити, щоб обґрунтувати вірно…
Тільки ось «як погано ми живемо»… Погано, але не в останню чергу – завдяки таким «розумникам», які лише критикують і заперечують, і перстом не зворушать, щоб зробити наше життя кращим. В результаті, яких керівників заслуговуємо – таких і маємо. Мабуть, мало над нами «окремі штатські» знущаються…
А здоровий сон – теж непогано…
