Перші документальні свідчення про видобуток вугілля на землях селян Новоекономічного датовані 1862 роком, то ж прийнято вважати, що перші кустарні копальні тут було відкрито в середині XIX століття. У «Матеріалах для географії та статистики…» вказано: «На річці Казенному Торці при селі Новоекономічне – [розробляється пласт вугілля потужністю] 5 футів 9 дюймів» (тобто, 1,75 м) [1, с. 102].
Геогностична карта братів Носових, 1869 рік. В районі Новоекономічного вказані 4 вугільні пласти
Слід зазначити, що існувало два центри кустарного вуглевидобутку на землях селян Новоекономічного: на правому березі річки Казенний Торець і західніше села – на території сучасного міста Мирноград. Біля річки Казенний Торець вугілля видобувалося по балці Сінна, в 2 верстах від села. Брати О. і А. Носови вказують на 3 пласти вугілля потужністю 0,44-0,71 м, що розроблялися тут в кустарний спосіб. Вважається, що перша вугільна ділянка досить швидко вичерпала себе, однак ствол шахти на березі Казенного Торця на південній околиці села Новоекономічне був навіть нанесений на німецькі карти середини ХХ століття [2; 3; 4, с. 42].
Однією з перших копалень в районі Новоекономічного вважається Караківський рудник генерал-майора М.І.Шабельського. Територіально він знаходився у балці Матюхиній, посередині між містом Мирноград і селом Красний Лиман. Міністерство державного майна дозволило розробку цього пласта на селянських землях поміщику Шабельському за щорічну плату 80 крб. сріблом. Рудник був розташований «на 14-й версті [на схід] від [поштової] станції Гришине по дорозі від Слов'янки на Бахмут» на землях казенного села Новоекономічне в 3 верстах від останнього [4, с. 42; 5, c. 379; 6, с. 616].
В 1862-1864 роках розробляли пласти вугілля, що знаходилися неглибоко відносно поверхні (10-12 сажнів). Зустрічалися пласти вугілля потужністю від 2,5 до 4 футів. При глибині шахт до 40 футів (12 м) вугілля було крихке, - лише більш глибокі шахти розкрили якісне вугілля на горизонті 12,5 сажнів. В 1864-1865 роках розроблявся пласт коксівного вугілля потужністю 1,1-1,2 м. Вже тоді Новоекономічне родовище вважалося одним із найкращих у місцевості, оскільки вугілля тут було щільним і містило мало сірки. В 1862 році було видобуто 15 тис. пудів, у 1863 році – 50 тис. пудів, у 1864 році – 75 тис. пудів, у 1866 році – 155 тис. пудів вугілля. Вугілля збувалося на місці по 5 коп. за пуд, а також поставлялося в Слов’янськ на солеварні й Петровський металургійний завод (сучасне Єнакієве) [7, с. 126-128; 8, с. 117; 9, с. 215; 10, с. 160-161].
П.І.Фомін вказував: «Вугілля коксівне, видобувається в великих шматках і не вивітрюючись переносить далеке перевезення. Працюють [в підземних виробках] за допомогою кам'яної кріплення. Підйом вугілля і людей – на канаті ручними вертикальними воротами. Водовідлив – цебрами. Видобуток – не більше 150000 пудів на рік. Плата робочим – відрядна, з кубічної сажні кам'яного вугілля, в розмірі від 8,50 до 10,50 крб. за сажень, дивлячись по глибині шахти. Працюють селяни сусіднього села Каракова артілями по 10 чоловік кожна... Хороша артіль, за словами Іваницького, виробляє на добу одну кубічну сажень, з доставкою наверх і з кладкою в сажень. При обліку заробітку, приймається в розрахунок лише крупне вугілля, невелике ж вугілля робочі зобов'язані підняти нагору безкоштовно, і в рахунок видобутку він не йде... Наймання робітників для видобутку вугілля починається після закінчення польових робіт, з жовтня, і роботи виробляються до початку сезону сільськогосподарських робіт, коли селяни в усьому цьому районі кидають роботи в копальнях». Караківське вугілля також поставлялося до Слов'янська на солеварні [11, c. 126-128].
Караківський рудник генерала М.І.Шабельського на схемі П.І.Фоміна
В середині 70-х років XIX століття вуглевидобуток на копальні Шабельського припинилася. Станом на 1872 рік, 3 шахти Караківського рудника (з числом робітників – 16) видали 60 тис. пудів вугілля. Паливо продавалося на місці по 1...1,2 крб. за 12-пудову чверть. Згідно підшивці номерів «Гірничого журналу» за 1875-1883 роки, на Караківській копальні в 1873 році було видобуто 60 тис. пудів, в 1875 році – 10 тис. пудів; в 1874, 1876-1879 роках шахти не діяли, а з 1880 року копальня не числиться у відповідних документах. «Караковський рудник на землі селища Новоекономічне (Каракова), орендований паном Шабельським. Пласт в 4 фути 1 дюйм товщини. Шахт – 2. Протягом 1874 року не працював». Серед причин різкого згасання і припинення вуглевидобутку на руднику називають: відсутність поблизу залізниць і судноплавних річок, смерть на початку 70-х років генерал-майора М.І.Шабельського, а також – характер вуглевидобутку, який був кустарним, або близьким до кустарного [12, c. 346-347; 13, c. 332; 14, c. 295; 15, c. 341].
Інші шахти 70-х років XIX століття. Рудник Шабельського був далеко не першим і не єдиним підприємством, яке розробляло вугілля на землях Новоекономічного. В безпосередній близькості до рудника працювали й дрібні селянські копальні. С.П.Луковенко з цього приводу вказує: «Селяни села дрібними шахтами розробляли пласти, потужність яких коливалася від 0,36 до 0,89 метра. Ці пласти отримали назву «сажа». Уже тоді [інженер А.С.Бріо з Харкова, який займався хімічними дослідженнями вугілля] стверджував, що вугілля з Новоекономічного може бути використане для видобутку газу... Більшість селянських шахт на землях, що належать громаді села Новоекономічне, було зосереджено по балці Грузькій (сучасна територія міста (Димитров), між балками Матюхіна і Водяна, на схилах яру Ключового (північно-західна і західна околиця села). У балці Саприкіна (сучасна територія міста (Димитров) селяни Новоекономічного при ритті колодязя наткнулися на вугільний пласт m24. Потім цей пласт розробляли відразу на дванадцятьох селянських шахтах. Шахти (дудки, колодязі) в той час представляли собою ями глибиною від 10 до 20 сажнів і до 2 аршин в діаметрі. Горизонтальні вироблення віддалялися від стовбура на відстань не більше 40 сажнів. На кожній з таких шахт працювали по 10-20 чоловік» (в цитаті стилістика автора збережена). Таким чином, селянські шахти практично нічим не відрізнялися від описаного вище «рудника». Закриття Караківського рудника не викликало ніякої катастрофи ані для місцевих жителів, ані для місцевої кам'яновугільної промисловості, через наявність його «аналогів» поблизу, які продовжували розробку надр на території, що належала селянській громаді казенного села Новоекономічне [3].
Шахти в 80-ті – 90-ті роки XIX століття. В 1881-1884 роках в безпосередній близькості від села Новоекономічне будується Катерининська залізниця (Катеринослав – Чаплине – Ясинувата) зі станцією Гришине (Покровьск) в 11 верстах від села. На початку 80-х років ефективність будівництва Катерининської залізниці для села Новоекономічне оцінювалася не надто високо. «Будівництво Катерининської залізниці хоча дещо поправила матеріальне становище селян нашого села, але ці заробітки виявляються такими вбогими, що ними неможна покрити не лише всі податки, але й частину їх», - писав кореспондент «Катеринославського листка». Це пов’язано із тим, що місцеві селяни були зайняті на низькооплачуваних роботах. Наприклад, грабарями в кар’єрах по балці Грузська, де видобувався піщаник, який використовувався як баластне каміння на новобудові [16, с. 69; 17].
Але землевласники і промисловці вже тоді звернули увагу на перспективне родовище вугілля в Новоекономічному, яке завдяки своєму розташуванню відносно станції Гришине могло швидко наростити свої виробничі потужності. З 1881 року на землях села Новоекономічне вугілля видобували на руднику Тягунова. Вугілля видобувалося по балках Сінна й Матюхина селянами неглибокими шахтами – 7-12 сажнів (15-25,5 м). В 1882- 1884 роках вугілля в Новоекономічному видобували на руднику Розена (Розинга?). Останній взяв родовище в селі в оренду на 18 років, і зобов’язався виплачувати селянам перші 6 років по 600 крб., далі – по 1000 крб. на рік. З 1884 року тут працювала шахта О.М.Жуковського. Станом на 1886-1887 роки, Новоекономічна копальня О.М.Жуковського при станції Гришине видобувала по 360 тис. пудів вугілля на рік (тобто, більше, аніж Караківський рудник генерала Шабельського) при річній видобувній здатності 600 тис. пудів [15, с. 69; 18; 19, c. 230; 20, c. 259].
У 80-х – 90-х роках XIX століття на землях Новоекономічного мали місце перші спроби налагодження промислового вуглевидобутку. Про Гришинську копальню Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства (голова правління – Де-Макар), можна сказати наступне: «На землях Новоекономічної сільської громади і на сусідніх землях видобувався вугілля вже з 1882 року (Південно-Російським Дніпровським металургійним товариством та іншими особами). Розроблялися пласти біля річки [Казенний] Торець... товщиною від ¾ до 1 ½ аршин. Внаслідок труднощів в роботах через пливуни і нестачу технічних засобів боротьби з ними, роботи ці не могли розвинутися, і видобуток... був невеликим». Це товариство робило спроби розробки вугілля по балках Водяна, Грузська, Сінна, Матюхина та ін. В сучасному розумінні – на території північної частини Мирнограда (на схід і північний схід від шахти «Центральна»), в Новоекономічному і на схід від села Лиман. Розроблялися пласти вугілля на глибині 20-30 м. Промисловій розробці перешкоджав великий приплив води. Назва балки Водяна говорить сама за себе, - по балці були виявлені кілька джерел, що били і виходили з вміщуючих порід. Станом на 1893 рік, деякі шахти Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства ще діяли. «Робилися спроби розробки кам’яного вугілля, але ці спроби часто закінчувалися невдачею, оскільки за справу бралися люди зовсім недосвідчені, з малими капіталами, й застосовували при розробках найпримітивніші способи» [21, с. 157; 22, с. 86; 23, с. 95-96; 24; 25, c. 230; 26, с. 2].
Вид на р. Казенний Торець смт Новоекономічне з боку Малинівки
Перелік посилань
Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба // Екатеринославская губерния. – Сост.: В.Павлович. – СПб., 1862. – 354 с.
Гайворонський П.Є. Вугільні підприємства Красноармійська. – Макіївка, 2006. – 112 с.
Луковенко С.П. Они были первыми. Очерки из истории Гришинского каменноугольного района 1795-1917 г.г. – Красноармейск, 2008. – 61 с.
Носов А.А. (1-й), Носов А.А. (2-й). Результаты геогностического осмотра местностей в западной части Донецкого каменноугольного бассейна // Горный журнал, книга IV, 1865. – с. 39-60.
Гельмерсен Г.П. Донецкий каменноугольный кряж и его будущность в промышленном отношении. Окончание / Геология, геодезия и палеонтология // Горный журнал, № 2, 1865.
Гельмерсен Г.П. Осмотр работ, производимых горным инженером Носовым 1-м ы 2-м, по геологической съёмке каменноугольных месторождений, в уездах Павлоградском и Бахмутском // Горный журнал, книга III, 1865. – c. 616-618.
Носов А.А. (1-й), Носов А.А. (2-й). Описание Западной части Донецкого каменно-угольного кряжа. – СПб., 1868. – 112 с.
Cборник статистических сведений по горной части на 1864 год / Аксаков Н.Н., Скальковский К.А. – СПб, 1864. – 238 с.
Сборник статистических сведений по горной части на 1865 год / Аксаков Н.Н., Скальковский К.А. – СПб, 1865. – 378 с.
Сборник статистических сведений по горной части на 1867 год / Аксаков Н.Н., Скальковский К.А. — СПб, 1867. – 363 с.
Фомин П.И. Горная и горнозаводская промышленность юга России. – Том I. История горной и горнозаводской промышленности юга России со времён возникновения до восьмидесятых годов прошлого века. – Х., 1915. – 187 с.
Носов А.А. Ведомость о каменно-угольной промышленности в 1-м округе Западной части Донецкого кряжа за 1872 год, с приложениями описаний / Горное хозяйство и статистика // Горный журнал, т. I, № 3. 1873.
Скальковский К. Горная и горно-заводская производительность России в 1873 году // Горный журнал, т. III. – 1875.
Скальковский К. Горная и горно-заводская производительность России в 1875 году // Горный журнал, т. II. – 1877.
Носов А.А (1-й). Об успехах горной промышленности в первом округе западной части Донецкого кряжа, в течение 1874 года / Горное хозяйство и статистика // Горный журнал, т. II, № 6. 1876.
Домгер В.А. Геологические исследования в южной России в 1881-1884 годах. – СПб., 1902. – [358 с.].
Внутренние известия // Южный край, № 658, 21.11 (3.12).1882. - с. 3.
Луковенко С.П. Новоэкономический рудник // Историко-краеведческий альманах «Любимый город» / Ред.-сост.: П.Е.Гайворонский. – Донецк, 2013. – с. 67-78.
Труды XIII Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 20-го ноября по 4-е декабря 1888 года. – I часть (протоколы и доклады). – Х., 1889.
Труды XIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 10-го по 24-е ноября 1889 года. – I часть (отчёты, протоколы и доклады). – Х., 1890.
Синонимика угольных пластов Донецкого бассейна // Б.Ф.Мефферт, П.И.Степанов, Н.А.Родыгин и др. / Под ред. Б.Ф.Мефферта. – Л., 1926. – 176 с.
Гапеев А.А. Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна. – Л., 1927. – 97 с.
Гуров А. В. Гидрогеологическое исследование (изучение подземных и родниковых вод) Павлоградского и Бахмутского уездов Екатеринославской губернии в виду обводнения и орошения края, с приложением главы о полезных ископаемых (Отчет Екатеринославскому губернскому земству) – Харьков, 1893. - 564 c.
Луковенко С.П. Гришино. «Угольная лихорадка» // Маяк, № 35 (14336), 29.08.2013.
Ведомость № 7-й о количестве минерального топлива, отправленного с копей, расположенных по Курско-Харьковско-Азовской, Донецкой и Екатерининской железным дорогам за время с 1-го сентября 1889 года по 1-е сентября 1890 года // Труды XV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 1-го по 14-е ноября 1890 года. – I часть (отчёты, протоколы и доклады). – Х., 1891.
Проект Караковской железнодорожной ветви общего пользования от ст. Гришино Екатерининской железной дороги к каменноугольным копям Донецко-Грушевского акционерного общества. – СПб., 1913. – 7 с.
© Белицький П.В. і автори матеріалів
Копіювання тексту замітки без посилання (гіперпосилання) на блог "Рудниково-Лозівська залізниця" та його автора не вітається.