Станція ДОБРОПІЛЛЯ є тупиковим роздільним пунктом системи магістральних залізниць і під’їзних колій у загальному напрямі Покровськ – Дубове. Унаслідувала свою назву від найближчого великого села Добропілля (4 км), яке має коріння двох слів: «добрий» і «поле», - тобто, «добре поле», або «родюче поле». Втім, із самого початку основним вантажем, який мала відправляти станція, було кам’яне вугілля, а не сільгосппродукція.
Будівництво залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля розпочалося навесні 1914 року урочистим відкриттям комісією Катерининської залізниці на чолі із начальником останньої – К.М.Ваніфантьєвим. Вже у 1915 році на гілці Гришине – Добропілля було укладено рейки, розпочався рух будівельних і робочих потягів. Датою відкриття станції Добропілля вважається серпень 1915 року. Тимчасовий товарний і пасажирський рух тут було відкрито 15 листопада 1915 року (за новим стилем) циркуляром Головного штабу № 145. Постійний рух на даному напрямі було налагоджено влітку 1916 року.
Причиною будівництва залізниці Гришине – Добропілля була закладка в даному районі капітальних рудників, які мали продуктивність, на порядок-два вищу, аніж старих дрібнокустарних вуглекопалень. В районі Парасковіївки на землях П.А.Розгона й І.А.Перепечаєнка після 1910 року було закладено Добропільський (в радянських джерелах – Ерастівський) рудник на лівому березі, а також Святогорівський рудник – на правому березі річки Бик (обидва – на території сучасної шахти «Алмазна»). В 1914-1915 роках ці рудники дали своє перше вугілля. В 1916 році на землі К.А.Вістенгаузена в селі Добропілля закладався «потужний рудник», - імовірно, Добропільський № 2, який фігурує в радянських джерелах як недіючий.
Втім, до маршрутних відправлень вугілля було ще занадто далеко. Обсяги відправлення вугілля з «Добропільських рудників» були такими: 1915 рік – 504 тис. пудів (при сумарному видобутку на Добропільському та Святогорівському рудниках більш ніж 1 млн. пудів; 1 пуд дорівнює 16,38 кг), 1916 рік – майже 1,5 млн. пудів, 1917 рік – 1,2 млн. пудів, 1918 рік – 794 тис. пудів. Це, в кращому випадку, від одного до декількох вагонів вантажопідйомністю 600 пудів на добу. Вагони із вугіллям й сільгосппродукцією включалися у склад робочих і товаро-пасажирських потягів. Курсування останніх у кількості 2 пари на добу було налагоджено у травні 1917 року, у склад потягів включалися вагони II, III й IV класу. Вартість проїзду від Добропілля до Гришиного у вагоні IV класу перевищувала вартість проїзду в сучасному маршрутному автобусі. Але восени 1917 року ці потяги відмінили.
Станом на 1917 рік колійний розвиток станції Добропілля включав у себе 6 колій (в тому числі 1 тупик). Вхідні стрілки з боку станції Гришине знаходилися поруч зі станційною будівлею, пасажирською (пероном) і проміжною (тобто, між першою й другою коліями) платформами. Поруч зі станційною будівлею було обладнано пакгауз для вантажів великої швидкості, а на вантажних коліях – криту, відкриту товарні платформи, пакгауз, вагонні ваги, орендовані ділянки під склади вантажів. У найближчому майбутньому передбачалося обладнати ще 7 станційних колій (з них – 2 тупики), встановити поворотне коло.
До революції 1917 року для налагодження регулярної доставки вугілля з Добропільського (Ерастівського) рудника на станцію Добропілля було відкрито рудникову вузькоколійку із кінною тягою між цими двома об’єктами. Після завершення активної фази збройного протистояння в 1921 році було відкачано воду з шахт №№ 17 і 18 колишнього Добропільського рудника, які було включено до складу Красноармійського рудника (об’єднаних колишніх Святогорівського й Добропільського рудників). В 1923-24 господарчому році станція Добропілля відправила 18,1 тис. т, що не дотягувало до рівня відправлення в 1916 році, а в 1924-25 і 1925-26 роках – всього 1,1 тис. т і 1,7 тис. т вугілля, відповідно. В 1924 році шахти закрилися. В 1926 році розпочалася реконструкція Красноармійського рудника, яка тривала до 1930 року, і в рамках якої було також переобладнано під’їзні колії шахт №№ 17 і 18. Взамін рудникової вузькоколійки до оновленого підприємства, шахти № 17-18, було прокладено ширококолійну під’їзну колію.
В 1931-32 році розпочалося будівництво шахти «Гігант» ім. М.Горького, перша черга якої була здана в експлуатацію в 1941 році. У зв’язку із цим, в 30-х роках реконструкція розпочалася на станції Добропілля. В першій полвині 30-х років було відновлення курсування пасажирсько-товарного потягу Гришине – Добропілля (1 пара на добу, в дорозі – 2 години). В другій половині почали подовжувати станційні колії. Було збудовано елеватор (зруйнований у 1941 році відступаючими радянськими військами, а після війни його замінив хлібоприймальний пункт). У 1934 році станція Добропілля відвантажила більше 225 тис. тон вантажів, - переважно вугілля.
Післявоєнним показникам роботи станції Добропілля притаманна висока нерівномірність. Так, якщо в першу декаду серпня 1945 року станція перевиконала план навантаження вугілля на 112 %, то в другу декаду – недовиконала на 33 %. Але до 50-х років вдалося привести вантажну роботу і норму.
Станом на 1960 рік, станція Добропілля мала 16 колій, в тому числі: для прийому й відправлення вантажних і пассажирських поїздів на станцію Мерцалове (№ 2, обладнаний низькою пасажирскою платформою; допустима швидкість – 15 км/год.), для прийому й відправлення вантажних поїздів на станцію Мерцалове (№ 1), станцію Мерцалове й шахту № 1-2 «Добропілля» (№№ 4, 5, 6), для накопичення маршрутів та відправлення вантажних поїздів на станцію Мерцалове й шахту № 1-2 «Добропілля», навантажувально-розвантажувальні (№№ 10 із критою сортувальною платформою та складом дрібних відправок, 13, 14, 15, 17), ваговий (№ 8), обгінний (№ 9), розвантажувальний (№ 16), тупик нафтезливу (№ 11), а також для чистки топок паровозів (№ 18). На станції також розташовувалася аварійна бригада й був обладнаний медпункт. До станції примикав одноколійний перегін Добропілля – Мерцалове, використовувалася електрожезлова система.
У 1964 році вантажообіг станції Добропілля склав 4,0 млн. т по відправленню і 2,2 млн. т по прибуттю. Статистика вантажів, що відправлялися: кам'яне вугілля – 3,9 млн. т, збірний залізобетон – 34,9 тис. т, пшениця – 31,8 тис. т, насіння олійні – 11,6 тис. т, кукурудза – 6,0 тис. т, ячмінь – 3,8 тис. т, лом чорних металів – 4,2 тис. т, продукти деревообробки – 2,8 тис. т, зворотна виногорілчана тара – 2,1 тис. т, жито – 1,3 тис. т тощо. Прибуття вантажів в 1964 році: кам'яне вугілля – 1,6 млн. т, ліс – 125 тис. т (з них 107 тис. т – кріпильний ліс), пісок-земля-глина – 74,8 тис. т, цегла – 37,4 тис. т, цемент – 30,8 тис. т, металеві вироби – 17,7 тис. т, борошно – 8,9 тис. т, збірний залізобетон – 7,7 тис. т, машини – 7,3 тис. т, алкогольні напої – 6,2 тис. т, труби – 5,7 тис. т, баласт для залізниць – 5,1 тис. т, картопля – 4,7 тис. т, продукція хімічної промисловості – 4,1 тис. т, бензин – 3,7 тис. т, комбікорм – 3,4 тис. т, дизпаливо – 3,3 тис. т, рейки – 3,0 тис. т, стандартні деталі до будинків – 2,9 тис. т, цукор – 2,5 тис. т, кукурудза – 2,1 тис. т, стінні блоки – 2,1 тис. т, свіжі овочі – 2,0 тис. т, меблі – 1,9 тис. т, сіль – 1,9 тис. т, пшениця – 1,6 тис. т, макуха – 1,4 тис. т, каміння будівельне – 1,1 тис. т, консерви – 1,1 тис. т тощо. Як відмічають добропільські краєзнавці, залізниця в 40-х – 60-х роках минулого століття перевозила все, навіть те, що зараз, зважаючі на обсяги відправлень, транспортується виключно автомобілями. Продукти, наприклад, через відділ робочого постачання (ОРС), що знаходися в Красноармійському, потрапляли через станцію Добропілля на шахтні й заводські станції, звідки розносилися або розвозилися кіньми по магазинах. Навіть тяжкохворих відправляли в Новоекономічне (Мирноград, колишній Димитров) і Сталіне (Донецьк) не каретами «швидкої», а в пасажирських вагонах.
Протягом 1934-2009 років станція Добропілля відправляла по 1-3 пари пасажирських (приміських, робочих тощо) потягів на добу. Пасажирські склади курсували навіть в роки окупації Добропілля військами Німеччини та її союзників (звісно, за виключенням часу активної фази бойових дій у Донбасі). У 1959, 1960, 1961, 1962, 1964, 1965, 1969, 1970, 1971, 1972 і 1973 роках станція Добропілля реалізувала, відповідно, 10,0, 3,4, 2,4, 2,5, 3,9, 2,9, 1,6, 1,5, 1,2, 1,6 і 2,0 тисяч пасажирських квитків. Як бачимо, загальна тенденція зменшення кількості пасажирів у вагонах приміських потягів Добропілля (із коливаннями пасажиропотоку) була притаманна ще в 60-х – 70-х роках минулого століття, і головним чином – через курсування рейсових автобусів зі зручним для пасажирів розкладом руху. Влітку 2009 року робочі потяги Красноармійськ – Добропілля (із можливістю проїзду пасажирів) були замінені автобусним розвезенням працівників залізниці.