Назва станції походить від прізвища землевласників. Зараз поруч зі станціє розташоване місто енергетиків – Курахове. Назва проектованої станції «Роя (Александропіль)» вперше фігурує в документах 1899 року, коли мали будувати залізницю Руднична – Роя – Журавка (блок-пост № 10), але економічні негаразди в країні цьому завадили. Збудували залізницю Рутченкове – Гришине, а з нею – і станцію Роя, лине в 1914-1917 роках. Тимчасовий пасажирський і товарний рух на ділянці Рутченкове – Роя було відкрито циркуляром Головного штабу № 167 від 15 (28) грудня 1915 року. В районі сучасного міста Курахове колія Рутченкове – Покровськ має найбільш сприятливий поздовжній профіль для руху важковагових вантажних складів. Станом на 1917 рік, станція Роя мала 6 колій, з них – 2 тупика. В найближчій перспективі передбачалося будівництво ще 5 колій (1 – тупик). Станція мала криту й відкриту товарні платформи, пакгауз, орендні ділянки під склади вантажів, пасажирську будівлю, перон довжиною 50 сажнів і проміжну пасажирську платформу. Штат станційних працівників був тоді занадто скромним: начальник станції та його помічник. Цього було цілком достатньо, щоб забезпечити завантаження окремих вагонів (в тому числі, вугіллям) і курсування пасажирського потягу № 22/21 Гришине – Рутченкове, 1 пара на добу. В 1918-1923 роках пасажирське сполучення через станцію Роя було відсутнє. Відновлення пасажирського сполучення на даному напрямі було пов’язано із масовим використанням для пасажирів «пристосованих товарних вагонів» («теплушок») у складі пасажирсько-товарних потягів № 22/21 Гришине – Сталіне, що курсували тричі на тиждень. В середині 20-х років, поряд із використанням жорстких плацкартних вагонів, у склад потягу включали «безплацкартні пристосовані товарні вагони», проїзд у яких коштував значно дешевше, аніж у перших. Лише у 1930 році курсування цих потягів, уже пасажирських і без «пристосованих вагонів», стало щоденним. В 1937 році курсували вже 2 пари пасажирських складів на добу, і до 1940 року на станції Роя з’явився буфет із холодними закусками. Щодо вантажної роботи, до 30-х років ХХ століття остання по станції Роя була невеликою. В 1916 році до станції Роя тяжіли кам’яновугільні рудники Костянтинівський рудник К.С.Пенякова, Іллінський рудник М.М.Чечика, Анненська копальня К.Ф.Лефтерова, Успенська копальня С.Ф.Ківатицького й Н.Д.Кругляка, Зиновіївський рудник. Але вугілля на станцію, не дивлячись на відкриття останньої для його прийому, масово так і не пійшло: в 1917 році не було навіть заплановане придбання вагонних ваг. Станом на 1923-24 рік, при станції числилися рудники № 23 (колишній Олександро-Михайлівський Геккера), № 25 (Кацняєва) і № 26 (Маянця), які після 1924 року вже не діяли. То ж, дані про навантаження вугілля по станції Роя на початку 20-х років ХХ століття відсутні. Щодо 1926-27 господарчого року, тоді станція Роя відправила 4,1 тис. т, а прийняла 7,4 тис. т різноманітних вантажів. Максимальне прибуття за той звітний період (1,3 тис. т) припадало на березень 1927 року. Лише в другій половині 30-х років значення станції Роя почало зростати зі дня на день. З 1936 року тут зводиться Кураховська ГРЕС і селище Курахівбуд. Перша черга ГРЕС була запущена в 1941 році, останній турбогенератор запрацював у 1952 році. В 1969-1977 роках проводилося розширення станції Роя у зв’язку із будівництвом Роєвського елеватору (працює з 1976 року). Втім, постійних пасажирських потягів після Другої Світової війни на станції Роя не було, - лише приміські, рух яких було згорнуто у 2014 році, у зв’язку із загостренням збройного конфлікту на Донбасі.
Прослідуємо станцію Роя на дизель-потязі, 2011 рік