За часи існування проектів залізниці в напрямі Рутченкове – Гришине (Покровськ), цей роздільний пункт мав декілька найменувань: Кристал, Максимилянівка, Красна Горка, Красногорівський і, власне, Красногорівка. Перша назва пов’язана із наявністю в цих місцях заводу шамотної цегли франко-руського Красногорівського товариства, друга – із великим селом на захід від станції. Третя – із найближчим населеним пунктом на північ від полустанку. Воно, врешті-решт, і стало остаточно затвердженим. Історія станції Красногорвіка починається з 1911 року, коли франко-руське Красногорівське товариство побудувало ширококолійну під’їзну колію від станції Рутченкове до села Красна Горка, в районі якого знаходився їх завод цегли. Фактично, було відновлено більшу частину колишньої Рутченківсько-Курахівської залізниці французького Гірничопромислового товариства на півдні Росії, демонтованої після 1882 року. Тоді ж дебатувалося питання про подовження колії до району Курахівки, тобто повне відновлення старої залізниці. В 1912 році дану під’їзну колію мали наміри використати представники проекту Рудникової залізниці, подовживши її не лише до Курахівки, але й до Гришиного і Лозової. В 1913 році напрям Рутченкове – Гришине ледве не опинився у власності спочатку товариства залізничних колій, а потім – товариства Північно-Донецької залізниці, доки остаточно не був закріплений за казенною Катерининською залізницею. Будівництво залізниці Рутченкове – Гришине розпочалося в 1914 році. Щодо ділянки Рутченкове – Красногорівка, її було приведено у відповідність із вимогами до залізниць загального користування, і окремою угодою із Красногорівським товариством – передано Катерининській залізниці. Тимчасовий товарний і пасажирський рух ділянкою залізниці Рутченкове – Красногорівка – Роя було відкрито в листопаді 1915 року, постійний – в січні 1917 року. У травні 1917 року залізницею пройшов перший пасажирський потяг. Тоді станція Красногорівка мала 8 колій, з них 3 – тупикові. В перспективі мали укласти ще 4 колії. Поруч із вокзальною будівлею були обладнані перон протяжністю 50 сажнів, а також проміжна пасажирська платформа протяжністю 30 сажнів. Для вантажної роботи були зведені пакгауз, крита й відкрита товарні платформи, орендні ділянки під склади вантажів, вагонні ваги. Від станції до завода шамотної цегли була обладнаня гілка Красногорівського товариства протяжністю 2 версти. Штат станційних працівників складався з начальника станції, його помічника і стрілочника. В перші роки радянської влади станція Красногорівка стала лідером з вантажообігу серед станцій ділянки Рутченкове – Гришине. Станом на 1926-27 господарчий рік, станція Красногорівка прийняла 63,4 тис. т, а відправила 51,3 тис. т різних вантажів. Найголовніший споживач і відправник станції – відкритий у 1899 році Красногорівський вогнетривкий завод, колишній згаданий вище завод шамотної цегли «Кристал» франко-руського Красногорівського товариства (голова – Г.Де’Жирак). З початку 20-х років завод носив ім’я В.І.Леніна. В 1928 році тут працювали 935 робітників, управляючим був Коротков С.Б. Для виробництва використовувалися кварці Очеретянського родовища, а також глини місцевого родовища. Від станції Красногорівка в Курахівському й Галицинівському напрямах було прокладено вузькоколійки, якими курсували вантажні й робочі потяги. Так, до Курахівки із перетинанням річки Вовчої по мосту старої Рутченківсько-Курахівської залізниці курсував робочий потяг, який курахівці іменували «кукушкою» («зозуля»). Саму залізницю називали «чугунка». Міст Рутченківсько-Курахівської залізниці через річку Вовча було зруйновано в роки Другої Світової війни.
Дизель-потяг і станція Красногорівка. 2011-2013 роки
