Слід розрізняти дві станції Курахівка, які діяли в різний час, але розташовувалися в безпосередній близькості одна від одної. Перша станція Курахівка на захід від сучасного села Зоряне Мар’їнського району (тодішня Курахівка) з’явилася в 1875-1876 роках внаслідок будівництва приватної 24-верстної Рутченківсько-Курахівської залізниці французського Гірничопромислового товариства на півдні Росії від станції Руднична (Рутченкове) до вугільного рудника товариства. Тут було зведено паровозне депо, обладнано телеграфну лінію на станцію Руднична і місто Маріуполь. Поруч звели міст через вузьку ділянку русла річки Вовча. Але станція працювала загалом не більше 5 місяців, і відправила не більше 3 маршрутів з вугіллям. Внаслідок консервації рудника в 1876 році й відсутності перспективи будівництва нових залізниць через Курахівку, після 1882 року колійний розвиток станції та залізницю демонтували. Друга станція Курахівка діє й понині, а будували її в 1914-1918 роках силами Катерининської залізниці. Станція передбачалася для обслуговування вуглекопалень на правому, крутому березі річки Вовча на захід від сучасного Зоряного, - ще західніше «першої станції Курахівка». Зараз це тупикова станція, але проектом Катерининської залізниці 1899 року, складеним іще під керівництвом її першого начальника О.А.Верховцева, станцію Курахівка було передбачено на проектованій залізничній ділянці від Рої до поста Журавка (нині – блок-пост № 10 перегону Гродівка – Желанна). Проектами 1911-1913 років передбачалося будівництво з’єднувальної залізничної колії від Курахівки до Красногорівки (уздовж траси закритої Рутченківсько-Курахівської залізниці), а також гілки на Іллінку (Рузський, Коханівку). В результаті палких дебатів було вирішено будувати залізницю в напрямі Красногорівка – Роя – Цукуриха – Селидівка із тупиковою колією від станції Цукуриха на Курахівку й Коханівку (село Іллінка). Ділянку Курахівка – Коханівка демонтували після Другої Світової війни. Станом на 1917 рік по станції Курахівка було 8 колій, в тому числі – 3 тупики. В перспективі передбачалася укладка ще 1 нової та подовження 1 старої тупикової колії. Поруч із пасажирською будівлею розміщувалася платформа протяжністю 50 сажнів. Були обладнані крита й відкрита товарні платформи, пакгауз, вагонні ваги орендні ділянки під склади вантажів. До станції тяжіли Курахівський рудник В.І.Карпова, Вовчанський рудник В.М.Федоровського, а також дрібні шахти К.К.Кагермасова, М.С.Старенченка. Будівництво станції продовжувалося до листопада 1918 року. Ані інформації про повноцінні вантажні маршрути, ані інформації про вантажо-пасажирські потяги від станції Курахівка до революції не знайдено. Після завершення активної фази збройного протистояння в Донбасі у 1918-1921 роках, станція Курахівка виконувала виключно вантажні операції. В 1923-24 господарчому році від станції було відправлено 804 т вугілля, в 1924-25 і 1925-26 господарчих роках вугілля від станції не відправлялося. Втім, до станції тяжіли Курахівський рудник (колишній В.І.Карпова), а також дрібні діючі шахти, з яких такими що діють вважалися копальні Венгеровського, Дерека, Матченка, Мирошниченка, Пархоменка, Старенченка, Щекотіхіна. Але були інщі сіськогосподарські та промислові вантажі. В 1926-27 господарчому році станція Курахівка прийняла 3,9 тис. т і відправила 9,1 тис. т різноманітних вантажів. Причому, коливання вантажообігу Кураховки протягом року були чи не найбільшими серед станцій ділянки залізниці Рутченкове – Гришине. У жовтні 1926 року станція не діяла взагалі, а в 1927 року не відправляла вантажі. Максимум відправлення вантажів по Курахівці випав на травень 1927 року – 2,1 тис. т. Наявність вираженого вантажопотоку в напрямі Рутченкового, не ставили під сумнів доцільності існування станції Курахівка. Хоча, до 1924 року велася дискусія про демонтаж ділянки на Цукуриху і далі на Чунишине, і обладнання виходу з Курахівки на станцію Роя через станцію Коханівка, пост Вовча. Налагодження стійкого вантажопотоку вугілля від станціі Курахівка пов’язано із послідовним відкриттям шахт так званої «Курахівської групи», починаючі з другої половини 20-х років. Найбільш відомі з них - №№ 10, 38/119/Д (або ж просто № 38), 40, 42, 43. Шахту № 38, наприклад, в 30-х роках законсервували як нерентабельну, а потім – розконсервували (тобто, збудували наново). Шахта № 40 «Гірник» закривалася в 90-х роках і розконсервувалася в 2000-х. А шахта № 42 працює донині. Пасажирський рух від Цукурихи до Курахівки розпочався в середині 40-х років ХХ століття у вигляді курсування робочих потягів. В 60-х роках робочі потяги було переведено в категорію приміських у сполученні Красноармійськ – Курахівка із періодичністю курсування 2 пари на добу. В середині 90-х років кількість пар приміських потягів до станції Курахівка збільшилася до 4 на добу, але до 2007 року їх кількість поступово зменшили знову до 2 пар на добу. В 2007-2009 роках тут курсували 2 пари господарчих потягів на добу, - також від Красноармійська і на Красноармійськ, - але влітку 2009 року їх замінили автобусним розвезенням працівників залізниці.
