Зупинка Облачний була відкрита у 1960-1962 роках як роз’їзд Кутузове № 4 на відстані 10 км від станції Мерцалове. Перша назва полустанку – від найближчого села Кутузівка. Сучасна – абстрактна, не пов’язана із будь-якими географічними назвами в околицях. У 80-х – на початку 2000-х років Облачний був станцією, але власних вантажів він не відправляв. До станції примикали одноколійні перегони Облачний – Мерцалове і Облачний – Легендарна; використовувалося релейне напівавтоматичне блокування. Станція, станом на 1963 рік, мала 2 колії: № 1 – для пропуску, прийому і відправлення парних і непарних пасажирських і вантажних поїздів (з низькою пасажирською платформою і лінією освітлення); № 2 – для прийому і відправлення парних і непарних вантажних поїздів. Дещо пізніше колію № 2 стали використовувати для відстою пасажирського поїзда під час схрещення двох пасажирських потягів; приміський поїзд, який прямував на Красноармійськ, пропускав приміський поїзд, який прямував на Дубове. Протягом 60-х – початку 70-х років зі станції Облачний придбали квитки від 500 до 9,7 тис. пасажирів на рік.
Згідно з проектами правління акціонерного товариства Північно-Донецької та управління Катерининської залізниць, в районі нині закритої станції Облачний мала розташовуватися вугленавантажувальна станція Золотий Колодязь. До станції мали примикати рейкові та ґрунтові під’їзні шляхи до кустарних і напівкустарних вуглекопалень, в тому числі – в районі села Золотий Колодязь. Крім того, на початку ХХ століття кустарний вуглевидобуток існував у районі села Ганнівка і Ново-Водяного (Бушинівки).
Схема колійного розвитку станції Мерцалове в 1917 році. Вказана проектована гілка на Золотий Колодязь.
Документ з сайту "Околиці Петербурга"
Зупинка 52 км в районі села Нововодяне з’явилася в 60-х роках ХХ століття. Від платформи 52 км на північ залізниця йде високим (до 10 м) насипом із віадуком над автомобільною дорогою Золотий Колодязь – Білозерське і через долину річки Водяна (а точніше, того, що від неї залишилося) у верхній течії. Кількість пасажирів з року в рік коливалося: у 1971 році звідси придбали квитки 1,9 тис. пасажирів, у 1972 році – всього лише 57 пасажирів. Інтерес для дослідника історії викликає річка Водяна, яка протікає через село Нововодяне.
Залізничний міст у Нововодяному, вид в напрямі зупинки 52 км
Залізничний міст у Нововодяному
За даними істориків та археологів Б.О.Рибакова і С.А.Плетньової, річка Водяна, що протікає тут, - і є легендарна Каяла, де відбулася відома битва князя Ігоря з половцями у 1185 році. Місце битви вчені локалізували на захід і північний захід від сучасного Нововодяного. У своїх дослідженнях Б.О.Рибаков і С.А.Плетньова спростовували класичну гіпотезу, в якій стверджувалося, що битва Ігоря з половцями відбулася в басейні річки Сіверський Донець. Б.О.Рибаков відкидає також зв'язок з битвою назв річок в басейні Дону, Сіверського Дінця, Азовського моря, співзвучних з Каялою. Так, академік звертає увагу, що Ярославна, оплакуючи полон чоловіка, звертається не до Дону, а до Дніпра. Розглядаючи два «дніпровських» варіанту - «північний» («Орільський») і «південний» («Самарський»), Б.О.Рибаков зупинився на останньому. «Орільський» варіант було відкинуто через те, що в даному випадку Ігор вийшов би з Чернігово-Сіверської землі, пройшовся б по краю Землі Половецької, і увійшов би в Переяславське князівство, не виходячи вглиб ворожої території.
В основу методики локалізації місця битви лягли положення:
- поле битви пролягло на відстані півтора переходи (ніч і півдня) від річки Салниця, яка локалізувалася як нині пересохла притока Сіверського Дінця, що впадає в останній в районі сучасного Ізюма;
- перша сутичка з половцями відбулася за Сюурліем, заболоченою річкою, на «протилежному» березі, і русичі гналися за половецькими «вежами» від полудня до ночі. С.А.Плетньова стверджує, що це були «лже-вежі», які лише відволікали на себе увагу русичів;
- ночівля русичів сталася «за горою», яка ототожнювався з вододільним хребтом між річками Каяла і Сюурлій.
Беручи за вихідний варіант «ізюмської Салниці», Б.О.Рибаков окреслив на мапі дугу окружності, радіус якої дорівнює півтора переходи, і знайшов вододіл між басейнами річок Самара і Сіверський Донець, - т.з. «Дніпрово-Донський Шеломянь». Беручи за шлях русичів в півтора переходи, який знаходиться в межах 40-80 км, Б.О.Рибаков окреслив дві дуги: «малу», 40-кілометрову, яка припадала на басейн річки Сухий Торець, і «велику», 80-кілометрову, яка припадала на басейн річок Самара та її притоки Бик. Якщо місцевість по «малій дузі» представляє з себе рівну степ без ярів і перелісків, то по «великій дузі» місцевість яриста, порізана річками і балками, яка нагадує місцевість, описану в «Слові». Отже, подальші дослідження були пов'язані з цією місцевістю.
Крім того, басейн р. Самара був набагато ближче до відомих кочовищ хана Кончака в басейні Казенного Торця. Тут, по вододілу Дніпра і Дона, був знайдений Сюурлій, одне зі значень назви якого в азербайджанською мовою передається як «багато биків». Тому, було звернуто увагу на багато річок з коренем «бик», «Бич» в басейнах Самари і Торця: річка Бик – притока річки Самара, річка Бичок – притока річки Бик, річка Бичок – притока Сухого Торця, річка Бичок – притока Казенного Торця і, трохи в стороні, - річка Бичок – притока Кривого Торця. Отже, Б.О.Рибаков вважав, що Сюурлій - це річка Самара, береги якої раніше були заболоченими, а Каяла знаходиться в межиріччі Самари і Бика. Додатковим орієнтиром було озеро, біля якого Ігор бачив, як б'ється його брат Всеволод, а також кам'янисті береги Каяли.
Вибір зупинився на річці Водяна, - притоці річки Самара, яка, дійсно, знаходиться між Самарою і Биком. Низинні береги Самари і Бика – заболочені, і цілком відповідають описаним в «Слові» місцях, де загинуло багато русичів, рятуючись від половців втечею. Притока Самари Гнилуша, що протікає також між Самарою і Биком, також входить в поле передбачуваного місця битви. Тут, в верхів'ях річки, на думку С.А.Плетньової, розташовувалися «лже-вежі». Біле озеро, яке розташоване між Биком, Гнилушею, Водяниою і Самарою, на думку Б.О.Рибакова, - це і є те озеро, де Ігор бачив Всеволода. В 6 км від озера, в районі сучасного Нововодяного, є балка Скелевата, тобто Кам'яниста, або Каяла.
Якщо вірити цій гіпотезі, то місце битви русичів із половцями було найбільш несприятливим для русичів. Система балок і озер, болотисті береги Самари з півночі та сходу, Бика – з півдня, брудної Гнилуші із солоною водою – із заходу. У районі нинішнього Нововодяного між балками Водяна і Мала Водяна (на захід від останньої) було велике болото. Не місцевість, а великий каменисто-болотистий мішок! Кончак зміг нав'язати своєму майбутньому зятю Ігорю місце битви, найбільш вигідне для господарів степу. Хоча, і для половців ця місцевість була згубною: тут не було навіть половецьких кам'яних баб, які зустрічаються в чималих кількостях на інших територіях українських степів. Заманивши Ігоря «лже-вежами», де русичі захопили багаті трофеї, але де не було ані худоби (атрибута стоянок кочовиків), ані охорони, - половці приспали пильність русичів, надавши їм можливість ночувати в степу на пересіченій місцевості. А на наступний ранок русичі і поплатилися за свою зухвалість і недалекоглядність. Дослідження в районі Гнилуші й Водяної проводила С.А.Плетньова. Орієнтири, зазначені нею, були перевірені в результаті поїздок уздовж Водяної краєзнавцем із села Золотий Колодязь С.С.Мельниковим. Дослідники вказують, що Водяна має кам'янисті схили на території Олександрівського району.
Вид на долину річки Водяна і село Весна (колишнє Урицьке)
Зупинка 49 км зведена біля села Благодать Добропільського району. На північний захід від села, з пагорба, відкривається мальовничий краєвид на глибоку балку системи річки Водяна. За пагорбом – село Весна (колишнє Урицьке). Саме між останнім населеним пунктом і селом Степанівка Олександрівського району були розвідані величезні поклади цегляної сировини, які були визнані придатними до промислової розробки.
Зупинка 46 км на захід від села Весела Гора Олександрвського району існувала з 60-х до 1988 року (включно). Станом на 1970 рік, з платформи до потягів потрапило 1,5 тис. пасажирів, втім наступні роки спостерігався різкий спад пасажирообігу: 1971 рік – 600 пасажирів, 1972 рік – 50 пасажирів.
Пасажирський рух залізницею Дубове – Мерцалове було розпочато у 1962 році, коли почалося курсування робочого (приміського) потягу у вказаному сполученні у складі 2 пасажирських вагонів під паровозом. У 1963 році маршрут потяга було подовжено до Красноармійського. Станом на 1964 рік, приміські потяги у сполученні Красноармійськ – Дубове ходили під паровозами серій ЭХ і СУ. Технічна швидкість пасажирських і господарських потягів Красноармійське – Дубове – Красноармійське на ділянці від Мерцалово до Дубово складала 54 км/год., у зворотному напрямі – 41 км/год. Станом на 1963 рік, потяг від Красноармійського на Дубове відправлявся о 6:29 і 18:26, від Дубово на Красноармійське – о 10:00 і 22:00; час у дорозі – 2,5 години. З 1965 року розпочинається курсування дизель-потягу Д1 з 4 секцій у сполученні Іловайськ – Дубове. У 1969 році його маршрут було подовжено до станції Лозова. Станом на 1969 рік, дизель-потяг з Красноармійска на Лозову відправлявся о 18:35, з Лозової на Красноармійськ – о 1:28. Дизель-потяг Іловайськ – Лозова курсував до 1993 року. У 90-х роках ХХ століття від Красноармійська до Дубово курсували 3-4 пари на добу, від Красноармійська до Легендарної – додатково до 2 пар на добу. У 1996-1999 роках скасували 2 пари приміських поїздів у сполученні Красноармійськ – Дубове з чотирьох. Останні приміські потяги в напрямі Красноармійськ – Легендарна – Дубове були скасовані у 2007 році, господарчі із можливістю проїзду пасажирів – у 2009 році.
Зупинка 41 км до 2009 року обслуговувала села Степанівка, Куроїдівка, Самарське і Весела Гора Олександрівського району. Весела Гора входила до системи укріплень на південних рубежах Російської імперії у XVIII столітті. А найбільшим селом із перелічених вище є Степанівка, виникнення якого датується 70-ми роками XVIII століття. Відома Степанівка запеклими боями у січні-лютому 1942 року і лютому 1943 року, - в селі 2 братські могили радянських воїнів, але досі триває пошук тих, хто загинув під час відбиття контрнаступу сил вермахту саме в ті періоди.
Вантажний рух залізницею Дубове – Мерцалове розпочався у 1961 році. Газета Донецького обкому Компартії України і облвиконкому по Слов'янському територіальному колгоспно-радгоспному управлінню «Ленініскім шляхом», № 87 від 30.10.1962 року, писала: «Про Олександрівський район кажуть, що він є «степовими воротами» Донбасу. Так, це дійсно ворота, до того ж широкі, просторі, через які в недалекому майбутньому по залізничних магістралях помчать великовагові склади з вугіллям, яким багаті надра району, з хлібом, який вміють вирощувати і з кожним роком отримують все більше і більше олександрівські хлібороби». У звітах Ясинуватського відділення Донецької залізниці на початку 60-х років зустрічаються маршрути вантажних і вивізних поїздів Красноармійське – Лозова – Красноармійське, Красноармійське – Дубове під паровозами ЭХ, ЭР і навіть ФД. З кінця 1964 року на маршруті Красноармійське – Лозова – Красноармійське з'являються вантажні потяги під тепловозом ТЭ-3, а пізніше – ТГМ3А.
У лютому 1963 року по паровозному парку транспортна робота для вантажного руху на напрямах Красноармійське – Дубове і Дубове – Красноармійське становила, відповідно, 1 тис. т-км і 24 тис. т-км. Середня вага (брутто) вантажного потягу під паровозом на вказаних напрямах становила, відповідно, 19 тон і 293 тони. Транспортна робота на вищевказаних напрямках для вантажного руху по тепловозному парку становила, відповідно, 5893 тис. т-км і 27220 тис. т-км. Середня вага поїзда під тепловозом в вищевказаних напрямках становила 1103 тони і 3567 тон, відповідно. У 1962-1963 роках середня швидкість вантажних поїздів на напрямку Красноармійське – Дубове – Красноармійське становила 29-31 км/год., технічна – 31-35 км/год. Із самого початку залізниця Дубове – Мерцалове позиціонувалася як така, що має стати вантажною магістраллю. Починаючі із початку будівництва у 1957 році відмічали про найкоротший шлях між Донбасом і Харківщиною, який мав утворитися після відкриття залізниці. У роки 8-ї П'ятирічки (1966-1970 роки) ділянку Красноармійськ – Лозова було обладнано поїзним радіозв'язком. Взагалі, в перспективі наскрізний напрямок планували перетворити в частину вантажного обходу станції Слов'янськ, укласти другий шлях і електрифікувати. Так чи інакше, техніко-економічне обґрунтування електрифікації напряму Красноармійськ – Дубове існує.
В 90-х – 2000-х роках, через розірвання економічних стосунків із колишніми союзними республіками, вантажообіг напряму Красноармійськ (Покровськ) – Дубове дещо скоротився. Особливо критичним був стан із транзитними вантажними перевезеннями, обсяг яких знизився практично до нуля. Так, з 3 пар вантажних потягів у сполученні Красноармійськ – Дубове, які було закладено у розклад руху на 2003 рік, в 2009 році залишилися 2 вантажні потяги у сполученні Красноармійськ – Легендарна і 1 вивізний потяг від Легендарної до Золотих Прудів. Згодом перегон Дубове – Золоті Пруди був закритий для «наскрізних» вантажних перевезень, декілька років поспіль йому загрожував демонтаж верхньої технічної будови колії.
Розрідження кустової гнилості шпал на ділянці Мерцалове - Легендарна