Селянські та власницькі шахти в районі казенного села Селидівка і в долині річки Солона працювали задовго до будівництва Першої Катерининської залізниці й гілки Рутченкове – Гришине (Покровськ). Розвідка родовища кам'яного вугілля в районі казенного села Селидівка проводилася в 30-40-х роках XIX століття. У 40-50-х роках в районі Селидівки відкрилися перші кустарні поміщицькі і селянські шахти. Це були копальні в районі балки Кучуриної, притоки річки Солона (дані за 1850 рік). Однак, внаслідок відсутності в Донбасі залізниці й попиту на мінеральне паливо в околицях, розробка родовища вугілля виявилася нерентабельною і більшість копалень незабаром закрили.
На початку 80-х років XIX століття, в зв'язку з будівництвом Катерининської залізниці, відновилася розвідка, а з нею – і кустарна розробка вугілля в долині річки Солона. Вугілля відправляли гужем на станцію Желанна.
Селянська шахта з кінним барабаном на дореволюційній картці
Початок ХХ століття ознаменувався сплеском кустарного вуглевидобутку в районі Селидівки, який тривав практично до середини минулого століття. В районі сучасних міст Селидове і Новогродівка працювали селянські шахти Батуринського, Белинського, Бережного, Бровка, Волощенко В., Волощенко І., Висторопа, Гриші, Гука, Дзюби, Золотарьова І., Інжечика І., Ісламова, Кепового, Корнієнка, Кузьменка Г., Кузьменка Е., Максименка, Масла, Махна, Мірошниченка Ф ., Мірошниченка Л.П., Міхалюченка, Михайловського (шахта № 39), Мозгового, Мотченка, Панченка, Папкіна, Патковича, Попето Л., Пономаренка, Радченка, Слабкіна, Ставицького, Старика, Старинченка М.С. Стрельникова М., Таращенка (Терещенка?), Ткаченка, Шевченка, Шнуренка Я., трудової артілі. Багато кустарів об'єднувалися в товариства. Розроблялися пласти потужністю 0,2-1,1 м.
Селянська шахта Корнієнка, наприклад, знаходилася на західній околиці Селидівки по балці, струмок якої впадає у річку Солону. Розробляла пласт вугілля потужністю близько 1,1 м на глибині 36 метрів. Шахта № 2 М.Стрельникова глибиною 32 метри розробляла вугільний пласт потужністю 0,5 м. Також орендар розробляв сусідній пласт потужністю 0,6 м на глибині 16 метрів. У 1923-1924 роках шахти Корнієнка й Стрельникова не діяли.
Такі шахти називали «мишоловками» або «гнилушками». У 20-ті роки їх лише у Селидівці було більше 20. Безліч «мишоловок» розробляли вугільні пласти «Гришинської» свити (С31). Після 1910 року був розкритий і основний пласт свити – l7. Станом на 1923-1924 роки, з усієї безлічі «мишоловок», діяли лише три шахти (Белинського, Гука й Слабкіна).
Працювали до революції 1917 року і більш великі рудники. На північ від Селидівки працювали шахти №№ 3 і 4 рудника Катерининської залізниці. Шахти глибиною 70 метрів розробляли метровий пласт вугілля.
У 1915 році при станції Селидівка, що на лінії Рутченкове – Гришине, яка споруджувалася, працював Покровський рудник братів Чечіків і Радіна (3 шахти, 55 робітників), де протягом звітного періоду було видобуто 393 тис. пудів вугілля при видобувній здатності в 800 тис. пудів на рік. На 1916 рік видобувна здатність рудника спочатку знижувалася до 500 тис. пудів вугілля на рік, потім була збільшена до 1,2 млн. пудів на рік. При цьому, за 1916 рік планували видати не менше 700 тис. пудів, а за перше півріччя 1917 року – не менше 500 тис. пудів. Глибина шахт становила 45 метрів.
Які саме брати Чечіки були власниками Покровського рудника – достойменно невідомо, хоча прізвище було досить відомим серед гірничопромисловців. Начальник гірничого управління південної Росії С.М.Сучков у звіті за 1915 рік вказує власником рудника Б.Чечіка, Рада З’їзду гірничопромисловців півдня Росії – братів Чечік. Окрім Б.Чечіка, в дореволюційних документах фігурують М.М.Чечік, І.Чечік, А.Чечік. Дані про роботу Покровського рудника після 1917-1920 років відсутні.
Між Ільїнкою і Селидівкою, в 27 верстах від станції Желанна, на землях поміщиків А. і Є. Вальх, а також А.Левицької, у 1907 році було засновано рудник В.Є. і Г.Є. Белинських. Управляючим на руднику був М.Я.Браславський. Станом на 1909 рік, річна продуктивність рудника оцінювалася в 120 тис. пудів, на шахті працювали 12 чоловік (10 підземних, 2 – на поверхні). Підйомна шахта була обладнана кінним воротом. Станом на 1910 рік, тут було видобуто 50 тис. пудів вугілля. У 1911 році було пройдено нову шахту, кількість робітників збільшилася до 20 чоловік, видобувна здатність і плановий річний видобуток – відповідно, до 200 тис. і 180 тис. пудів. В 1914 році на шахтах В.Є. і Г.Є. Белинських (12 робітників), видали на-гора 161 тис. пудів вугілля при видобувній здатності 200 тис. пудів на рік. Не дивлячись на технологічні і економічні проблеми 1914 року, у 1915-1916 роках продовжувала роботу шахта № 3 В.Є. і Г.Є. Белинських (22 робітники), на якій в 1915 році було видобуто 123 тис. пудів вугілля при видобувній здатності в 300 тис. пудів на рік. На 1916 рік був запланований видобуток в обсязі 250 тис. пудів. Шахта була затоплена в 1917 році в зв'язку з вичерпанням запасів вугілля.
Вугілля з дрібних шахт в районі сусіднього села Михайлівка (колишня німецька колонія Міхаельгейм) на станцію Желанна наприкінці XIX – на початку ХХ століття відвантажували Соколовський, Константиновський і Златопольский. Спочатку це були кустарні копальні.
Наприклад, прізвище Соколовського (Соколова, Сокольського), який мав вуглекопальню при станції Желанна, фігурує у документах, починаючі з 1899 року. У 1899-1900 календарному році він відвантажив по станції Желанна 86 вагонів, у 1900 календарному році – 216 вагонів вугілля. У 1900-1901 господарчому році Михайлівська копальня Соколовського відвантажила по Желанній 330 вагонів вугілля, а у 1902 календарному році – всього 2,5 вагони. Це типовий ритм роботи кустарної вуглекопальні.
Станом на 1902 рік відвантаження вугілля від імені Константиновського надається разом по декількох станціях, в тому числі – по Желанній. Станом на 1902-1903 господарчий рік, згаданий вуглепромисловець відвантажив по Желанній 6 вагонів, на 1903-1904 рік – 9 вагонів, на 1904-1905 рік – 7,5 вагонів вугілля (600 пудів кожен).
З початку ХХ століття тут працював Михайлівський рудник, власниками якого були Р.Л.Фаркач, потім Г.З.Златопольскій. Рудник почав роботу в період революційних зворушень 1905-1907 років. З 1908 року рудник належав Товариству Михайлівських копалень. Керуючим був А.Б.Константиновський. Територіально рудник розташовувався в 1 версті від села Селидівка й у 8 верстах від станції Желанна. В сучасному розумінні – це на північно-західній околиці сучасного села Михайлівка, що зветься місцевими «Причепилівка».
Станом на 1906-1909 роки, видобувна здатність рудника товариства Михайлівських копалень, що відвантажував продукцію на станції Желанна, становила 1,5-2 млн. пудів на рік, а плановий видобуток на 1906-1908 роки було зафіксовано на позначці 1,5 млн пудів. Втім, за перше півріччя 1906 року на руднику було видобуто лише 12 тис. пудів (менше 200 т). Від імені Златопольського у 1907 році по Желанній було відвантажено 514 тис. пудів (більше 850 вагонів), від імені Константиновського – 4,5 тис. пудів (7,5 вагонів).
На копальні розробляли «полум’яне» вугілля. Знайдені уривчасті відомості про роботу шахт №№ 3, 4 і 6. Шахта № 3, наприклад, розкривала горизонт 47 метрів, а шахта № 6 – 38 метрів. Після 1908 року видобуток на руднику різко падає – у першому півріччі 1908 року з рудника було вивезено лише 85 пудів вугілля, а плановий видобуток на 1909-1910 рік становив 200 тис. пудів. З 1910 року рудник і зовсім не згадується в документах гірничого управління південній Росії і Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії.
Капітальні шахти міста Селидове, без яких ми не можемо уявляти це сучасне місто, були відкриті після Другої Світової війни: «Селидівська-Південна», «Росія», «Україна», ім. Д.С.Коротченка та ін.