В 1913 році, коли питання будівництва приватного рейкового під’їзного шляху, - спочатку вузькоколійного, потім ширококолійного, - від Новоекономічного рудника Донецько-Грушівського акціонерного товариства кам’яновугільних і антрацитових копалень до станції Гришине Катерининської залізниці було остаточно вирішено, постало питання інше: яким чином обслуговувати інші рудники, що закладалися тоді в Добропіллі, Липовій балці, на Лисій горі та в Сазоновій балці тощо. Так з’явився проект «Гришинських Північних колій», однією з яких, на думку Ради З’їзду гірничопромисловців півдня Росії, мала бути «гілка на Григоріївку».
Згідно із задумом власника Григоріївського рудника, генерал-майора В.С.Токайшвілі, під’їзною колією до його підприємства мала бути гілка протяжністю 4 версти від роз’їзду Сухецький до межі маєтку Григоріївка, що в Липовій балці. Тут і видобували вугілля в кустарний спосіб,- як особисто генерал-майор, так і більш дрібні орендарі й артільники. Безпосередньо до шахт мали примикати ґрунтові й рейкові під’їзні шляхи від кінцевої станції «гілки на Григоріївку». Станом на 1915-1916 роки, обсяги вивезення вугілля з шахт у Липовій балці, за сприятливих умов, оцінювалися в 4-6 млн. пудів (65-98 тис. тон) на рік. Крім вугілля, передбачалося вивезення хлібу, оскільки поруч по селах і хуторах працювали млини.
Залишки відвалу породи старої шахти у Липовій балці (Федорівка)
Відповідь Міністерства шляхів сполучення стала для генерала справжнім «холодним душем». Гілку на Григоріївку будувати за рахунок держави в профільному відомстві… погодилися, але за умови повної компенсації витрат на будівництво з боку власника Григоріївського рудника. Такі умови генерала не влаштовували. Що стосується державних чиновників, то їх не влаштовувала якість вугілля, що видобувалося в Липовій балці (марки «Т»), а також нестабільність показників вуглевидобутку (400 тис. пудів на рік у 1909 році, 30 тис. пудів у 1914 році). За таких умов ризикувати державними коштами, до того ж – в умовах імовірної близької війни із Німеччиною й Австро-Угорщиною, було надто ризиковано.
Що ж собою являв «Сухецький роз’їзд» до революції 1917 року, і де він був розташований? Це була звичайнісінька будка колійників із колодязем з питною водою. Будка розташовувалася на 11-й версті від станції Гришине на ділянці колії Гришине – Добропілля (будувалася в 1914-1916 роках) поруч із переїздом – залізничне полотно тут перетинала ґрунтовка. В сучасному розумінні – це район передвхідного світлофора станції Родинська з боку станції Мерцалове. Назву «роз’їзд» унаслідував від найближчого населеного пункту – Сухецької колонії, де проживали німці лютеранського віросповідання. Від колонії до будки було 900 м.
На цьому місці 100 років тому був Сухецький роз'їзд.
Видно залишки залізничного переїзду й фундаменту будки колійників (поодиноке дерево біля залізничного полотна
Карта Генштабу РСЧА (1937-1942 р.р.) із позначенням будки Сухецького роз'їзду, грунтовки серез неї до колонії Сухецька
і старих шахт у Липовій балці (Федорівка)
В 1916-1918 роках, здавалося, була остаточно вирішена доля Сухецького роз’їзду. Весною 1918 року його мали відкрити для прийому вугілля. Шахти на правому схилі Липової балки мали обслуговуватися рудниковою вузькоколійкою із кінною тягою, де вугілля доставлялося би на вантажний пункт роз’їзду вагонетками. Це було б у 5,5 разів дешевше, аніж везти вугілля гужем на станцію Мерцалове, або майже втричі дешевше, аніж гужем на той самий Сухецький роз’їзд. Шахти на лівому схилі Липової балки мали обслуговуватися станцією Паровична (західніше сучасної Никанорівки Добропільського району), яка передбачалася на проектованій залізничній лінії Гришине (Сухецький) – Краматорська. До останньої мали примикати ґрунтовки й шахтні вузькоколійки.
Восени 1918 року революційні події в країні перетнули точку неповернення, й владі вже було не до Сухецького роз’їзду. Роздільний пункт як, власне, роз’їзд так і залишився на папері. Збереглися декілька карт 20-х років минулого століття із позначенням Сухецького роз’їзду, та всі вони – по лінії Геологічного комітету, а не Наркомату шляхів сполучення…
Схема Гришинського вугленосного району (1926 рік) із позначення роздільного пункту залізниці Сухецьке
Втім, історія «Сухецької будки» на цьому не закінчилася. Сама капітальна споруда існувала аж до Другої Світової війни (залишки її фундаменту ідентифікуються й досі), а колодязь ще довго поїв водою мешканців села Сухецьке. Старожили досі згадують добрим словом цю «м’яку воду». Але і це ще не все: в середині ХХ століття біля зруйнованої будки зупинялися приміські потяги. Завітайте до Сухецького і послухайте старожилів, як вони рано вранці поспішали на ранкову «електричку» на «Сухецьку будку»…
Місце розташування Сухецького роз'їзду відносно села Сухецьке. Сучасна супутникова мапа
В'їзд до села Сухецьке з боку Родинського
Павло Белицький, м. Родинське