На ст. Рутченкове встановлено меморіальну дошку із надписом: «Тут на залізничній колії Гострий – Рутченкове – Доля діяв проти білогвардійців червоний бронепоїзд юзівських робітників під командуванням Матвія Ахтырського». В першій половині 1919 р. станція Рутченкове досит тривалий час знаходилася в руках білогвардійців, а червоні загони, які підтримувалися вогнем бронепоїзда, знаходилися в Красногорівці, и довго не могли прорватися на Рутченкове.
Старомихайлівка знаходилася на «нейтральній смузі». Далі наводимо цитату з книги А.Я.Лысенко «Старомихайлівка: 250 років» (Х., 1997): «17 лютого 1919 року вранці старомихайлівці були розбуджені розривами набоїв, тріском гвинтівочних пострілів, кулеметними чергами. Під покровом ночі білі напівоточили Красногорівку, щоб знищити загін червоних. Воювала проти них команда бронепоїзда на чолі з Матвієм Ахтырським. Коли закінчилися патрони в одного з пулеметів, житель Михайлівки Петро Якович Кушнарьов під вогнем дістав їх, але сам загинув. Після дня боїв, перемогли червоні». Вищезгаданий бронепоїзд, № 79 прорвався через ст. Гришине в напрямі Юзово на початку лютого 1919 р. Командував бронепоїздом, дійсно, Матвій Нікіфорович Ахтырський. Деякі подробиці про цей спецсклад повідомляє в статті газети «Залізничник Донбасу» (№ 87 від 1957 р.) І.Бутко. По-перше, це був бронепоїзд не юзівських робітників: його сформували залізничники ст. Гришине; хоча юзівськї робітники, апріорі, могли служити на бойовому потязі. Бронесклад діяв на напрямах Гришине – Авдіївка – Юзове, Гришине – Красногорівка – Юзове. Склад: паровоз ОВ, броньований листовим залізом, 2 «пульмани», обложенні мішками з піском. На озброєнні числилися декілька кулеметів та стара трьохдюймова гармата. Після одного з боїв у Красногорівці, червоний бронепоїзд № 79 переслідував бронепоїзд противника до станції Ларине. Противнику вдалося відірватися від переслідування, відчепивши від складу бронеплощадку на перегоні (напевне, Караванна – Ларине).
Ще одна історія, також пов’язана з воєнними спецскладами. Колишню станцію Старомихайлівка в народі називають «Розбитою». Розповідають, що в часи Громадянської війни сюди доїхав на бронепоїзді Н.І.Махно, і доїхавши до ст. Старомихайлівка, побачив стан тамтешньої колії, і дав команду машиністові развертати потяг. Тут можна надати такі коментарі. Якщо Махно на своєму спецпотязі на Кураховську залізницю і заїздив, - це він міг зробити восени 1919 р. – під час антиденікінського повстання. Колії в районі Розбитої в роки Громадянської війни, дійсно, могли бути в жахливому стані, оскільки їх укладало Красногорівське товариство в 1911 р. як свою під’їзну колію. В 1914-1918 р.р., під час будівництва лінії Рутченкове – Гришине, колії від Рутченково до Красногорівки не переукладали. Чи варто дивуватися тому, що Махно міг не посилити дільницю колищньої під’їзної колії шамотного заводу?
Біограф Н.І.Махно – В.Ф.Белаш, про даний епізод у своїй книзі «Дороги Нестора Махно» (викладена на сайті http://mahno.ru/) ничого не згадує, проте наводить інший епізод, пов’язаний з Кураховскою залізницею і відходом махновців від лінії фронту під час наступу Російської армії П.Врангеля на Донбас. Як колишній начальник штабу Повстанської армії України (махновців), він приводить бойове розпорядження від 12.07.1920 р.: «Загонові № 2 [лівому боковому Клейна], придавши 3 гармати і підривну команду, виїхати [12.07.20] із села Єлизаветовки, Ільїнки в с. Максимилянівку… 13.07 [20 ]… загону № 2 виїхати з с. Максимиляновки на Гродовку, Єлизаветівку через Лозову, Софію (район Красногорівки, - прим.), Галіцинівку, Калинівку, Гродовку, Петровську. Відпочинок призначити в с. Галіцинівка на 3 години. Під час переїзду залізниці підірвати колії, спалити мости біля роз’їзду Роя…» (с. 424). Далі, з мемуарів В.Ф.Белаша: «13 липня, коли ми проходили Юзівський район, Чаплинська група [червоних військ ВОХР] несподівано напала на нашу ліву колону – піхотну групу Клейна і з допомогою бронепоїздів (напевне, № 2 и № 24, - прим.) розбила її остаточно в районі ст. Кураховки. Група Клейна складалася тоді з трьох полків (3000 штиків) і кавполку (500 шабель) при 100 кулеметах і 5 гарматах. Клейн встиг вихопити 2 гармати, 30 кулеметів і кавполк: все інше потрапило в полон. Тут на місці Чаплинці розстріляли 2000 полонених, а одна тисяча, якимись шляхами, врятувалася від розправи, приховавшися на горищах, і лише через декілька місяців повернулася в армію. В якості помсти за поразку, Клейн, підіймаючись на північ від с. Сонцово, 15 липня налетів на Гришине… На стоянці [в Максимилянівці] Клейн поводив себе необережно, не виставивши спостерігачів і засідок, був поганий зв’язок і розвідка між групами, вночі утворився розрив кавалерії від піхоти» (с. 427). У звіті начальника штабу військ ВОХР доповідав: «16 липня в районі Максимилянівки, 30 верст південніше Гришино, прходив бій, в результаті якого Махно хоч і відступив, але тим не менш, продовжував концентрувати сили для прориву… що йому вдалося» (с. 434). У бойових документах противників мова йде про одні й ті ж самі події; різниця в датах зумовлена звітом керівництва ВОХР за певний період. Спалити ж мости через Осикову і Вовчу в районі Рої махновці не встигли!
Відновлення залізниці після розрухи продовжувалося майже десять років. Лише в роки перших П'ятирічок на напрям почали приходити паровози Э; подовжувалися станційні колії, на перегонах укладалися більш тяжкі рейки. А в 20-х р.р. становище було куди больш складним і тривожним. Мінімальним було відправлення вугілля від ст. Кохановка, хоча, за станом на 1923 р., тут числився вугільний рудник № 23 (колишній Олександро-Михайлівський В.М.Геккера). По Красногорівці числився Красногорівський завод керамічних виробів ім. Леніна (колишній франко-російського товариства вогнетривких виробів), в 1,5 верстах від станції. Також в 5 верстах від станції було вказано Мар’їнський рудник (колишній Бобровського). Були і дрібні вантажовласники. В 5-6 верстах від ст. Красногорівка, в с. Мар’їнка, працювали 3 кузні, в с. Старомихайлівка – в 4 верстах від ст. Красногорівка – 1 кузня. (Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь-февраль 1923 г.) / Т. I. – Х., 1923).
Станом на 1926-1927 господарчий рік, за даними «Статистичного довідника Сталінського округа» (Сталін, 1928), вантажообіг Кураховської залізниці складав приблизно 160 тис. тон, - по 80 тис. тон прибуття і відправлення вантажів, відповідно. За даний звітовий період, не діяли станції Гострий, Старомихайлівка і… Кохановка, - не прийняли і не відправили жодної тони вантажу. Лідером за вантажообігом була Красногорівка, - за рік станція прийняла 63,4 тис. тон, і відправила 51,3 тис. тон різноманітних вантажів. Вантажообіг прпотягом року був нерівномірним; максимуму по Красногорівці він досяг у листопаді 1926 р. (прибуття – 8,5 тис. тон, відправлення – 4,6 тис. тон). На другому місці за вантажообігом, з великим відривом від лідера, була станція Кураховка, яка прийняла за господарчий рік 3,9 тис. тон і відправила 9,1 тис. тон вантажів. Коливання вантажообігу по Кураховці колосальні: у жовтні 1926 р. станція не діяла, а в січні 1927 р. не відправляла вантажі. Максимум відправлення по Кураховці випав на травень 1927 р. (2,1 тис. тон). Третє місце, з невеликим відривом від Кураховки, займала станція Роя - відповідно, 7,1 тис. и 4,1 тис. тон. У березні 1927 р. ст. Роя прийняла рекордні (для себе) 1,3 тис. тон вантажів. Наступною була Цукуриха, яка прийняла 2,1 тис. тон, і відправила 8,5 тис. тон різноманітних вантажів. З них, 5,2 тис. тон станція відправила у лютому 1927 р.
Станом на 1922-1923 р.р., пасажирське сполучення на дільницях Гришине – Рутченкове і Цукуриха – Кохановка не здійснювалося, хоча станції напряму були присутніми у відповідному «Вказівнику пасажирських сполучень». У 1925 р. курсували склади поновлених рейсів пасажирських потягів № 22/21 Гришине – Сталіне (Донецьк) через Рою – тричі на тиждень; в дорозі – 6,5 годин; без зупинки по Гострому, Старомихайлівці). На дільниці Цукуриха – Кохановка пасажирський рух (в т.ч. робочі потяги) до другої половини 40-х р.р. був відсутній. У 1928 р. потяг Гришине – Сталіне ходив чотири рази на тиждень, а у 1932 р. - щоденно. В 1937 р. за рахунок удосконалення верхньої будови колії на напрямі і графіку руху, кількість пар потягів Постишеве (Красноармійськ) – Ясинувата через Рою було збільшено до двох на добу. Найголовніше: знову з’явилися зупинки потягів по роз’їзду Гострий і ст. Старомихайлівка! В 1940 р. вже працювали буфети з холодними закусками по Рої, Красногорівці…
Теперишні обсяги пасажирського сплучення на напрямі Красноармійськ – Рутченкове – 2 пари приміських дизель-потягів на добу в напрямі Іловайськ – Красноармійськ і 1 пара – Ясинувата – Цукуриха [по состоянию на конец 2013 года - не спешите радоваться! - П.Б.]. Такий графік руху дизель-потягів на Кураховській залізниці спостерігався з кінця 70-х р.р., хоча у 80-90-ті р.р. ХХ ст. кількість рейсів Ясинувата – Цукуриха влітку збільшувалося до трьох на добу. У 2006 р., у зв’язку із закриттям шахти, закрито ст. Гострий, але зупинка приміських потягів там існує й досі. Стосовно пасажирського руху на Кураховку, останній існував з другої половини 40-х р.р. до 2009 р. в якості робочих потягів Цукуриха – Кураховка, які в 1965-2007 р.р. переводилися до категорії приміських, встановлювалися у сполученні Красноармійськ – Кураховка і курсували 2-4 рази на добу. У 1965-1993 р.р. напрямом курсував місцевий дизель-потяг Іловайськ – Лозова, у 1979-1993 р.р. – Попасна – Добропілля. Нині пасажирські потяги на Добропілля, Лозову не ходять, але факт збереження пасажирського і вантажного сполучення на вказаному напрямі в скрутні 90-ті – 2000-ні р.р. не може не надавати оптимізму! Пережили дві війни, розруху, - то й теперишні негаразди маємо пережити, попри все! І зберегти Кураховську залізницю із пасажирським сполученням для нащадків!
Comments