Є такий жарт: «немає села на заході Донеччини, через яке не проїздила би Катерина II, і через які не проходив би Муравський шлях». Тобто, багато хто хоче приписати до реальної історії свого населеного пункту події вигадані, але пов’язані із кимось, або чимось відомим. На превеликий жаль, через певні комплекси народ свідомо, або несвідомо, наповнює свою реальну історію байками, чим ускладнює роботу краєзнавців (особливо, якщо таким переказам за 100–200 років). У випадку із «перебуванням» Катерини II в наших селах більшість «переказів» - чистішої води вигадка. А як щодо Муравського шляху? Скільки йому років? Чи доречно казати, що через сучасне село Імярек колись проходив Муравський шлях?
Багато істориків та краєзнавців знають Муравський шлях як комунікацію, якою в XVI–XVIII століттях користувалися кримські татари та ногайці для набігів на українські та російські землі. Але це більш давня «артерія», яку використовували як для воєнних, так і для торгівельних цілей. Так, є інформація, що Муравським шляхом у 1223 (чи в 1224?) році прямували на свою останню битву на річці Калка богатирі на чолі із славнозвісним Альошею Поповичем. Є версії, що у своїх походах проти половців на Муравський шлях виходили князі Володимир Мономах (1111 рік) та Ігор Святославич (1185 рік). Ми не будемо підтверджувати або спростовувати дану інформацію, – на даному етапі будемо вважати її непрямим підтвердженням, що Муравському шляху набагато більше, аніж 500 років.
Розглянемо карту середини XVII століття, наведену нижче. Автор карти – французький інженер Гійом де Боплан, який приїхав до нас на запрошення вищого керівництво Речі Посполитої. Окрім карти, він залишив опис тодішньої території України та її мешканців. На даній карті північ знаходиться внизу. Тут позначено «трасу» Муравського шляху. Шлях проходить неподалік від річок Вовча, Бик, Самара, Тернівка, – тобто, і в нашій місцевості.
Фрагмент карти Боплана із позначенням Муравського шляху, річок Дніпро (Борисфен), Вовча, Бик, Бичок, Чаплинка, Самара, Тернівка тощо. Взято з Вікіпедії
За основною версією, назва шляху походить від слова «мурава», тобто спориш. Це – один із природних дороговказів, що використовувалися під час руху Муравським шляхом. Виявляється, ця трава росте на досить вузькій смузі, що орієнтована в загальному напрямі з півночі на південь (або навпаки) уздовж всього шляху. Окрім споришу цю смугу обмежували, а також спрямовували мандрівника такі природні дороговкази, як річки, рельєф місцевості (пагорби, кургани, балки), зірки. Звичайно ж, використовувалися і штучні дороговкази – кам’яні баби, інші статуї та споруди (мечеті, церкви, дозорні пункти тощо).
Чисельні дослідження теми Муравського шляху, які були проведені українськими й російськими істориками, довели: Муравський шлях ні в якому разі не можна порівнювати із сучасною дорогою, – навіть ґрунтовкою. Це була досить широка смуга (плюс мінус 10 км від осі), що не перетинала глибокі річки, але проходила поблизу їх витоків та «колодязів» – щоби не форсувати річку в разі небезпеки, та мати можливість напоїти коней та самим напитися під час перепочинку. Так, «траса» Муравського шляху перетинає річки Вовча та Самара в їх верхній течії. То ж, казати, що Муравський шлях проходив через сучасне село – не зовсім коректно. Справа, як ми бачимо, не лише у великій часовій прірві між датами «функціонування» Муравського шляху та виникнення сучасного села. Ототожнення Муравського шляху із дорогою є помилковим твердженням. Інша справа, – можна сказати так: село знаходиться в місцевості, де колись проходив Муравський шлях. Але то вже деталі…
У другій половині XVII століття в Російській державі вийшла «Книга Великому Кресленню». «Велике креслення» – це карта Російської держави, яка до наших днів не збереглася, але відомий її опис – вищеназвана «Книга». Там є такий запис щодо «нашої» ділянки Муравського шляху: «А на річці на Тернівці стоїть людина кам’яна, а у неї кладуть з Білгорода станичники доїзні пам'яті, а інші пам'яті кладуть на Самарі у дво дівок кам'яних; а від кам'яної людини до Самари верст з 30. А від Самари до Вовчих Вод верст з 20; а Вовчі Води впали в Самарь. А нижче Вовчих Вод впала в Самарь річка Бик, від Вовчих Вод верст з 10... А вверх по Бику дорога Муравська»…
Отже, смуга Муравського шляху досить широка – відстань від «траси» шляху, що позначена на карті Боплана, до річки Бик на цій самій карті є значною. Робимо наступне припущення щодо «траси» Муравського шляху. Тернівка із кам'яною людиною - імовірно, район сучасного селища Близнюки Харківської області. Самарь – звісно, річка Самара, район селища Олександрівка або на схід від останнього. Одна із загадок цього фрагменту «Книги» – це гідронім Вовчі Води, які, читаючі неуважно, можна прийняти як сучасну річку Вовча. Але це не так. Річка Вовча впадає в Самару нижче Бика, а не вище, і набагато далі, аніж через 10 верст. То ж, ніякої мови про описку чи випадкову помилку йти не може. Тому, дозвольте оголосити власні думки щодо проходження Муравського шляху в наших місцях, які жодним чином не є ані основною версією, ані – тим паче – істиною в останній інстанції.
Можна припустити, що Вовчими Водами автор книги називає річку Водяна, а може – не лише її одну, а в сукупності з іще однією притокою Самари – Гнилушею. На карті Боплана дані річки не вказані (територія між Биком і Бичком, лівими притоками Самари), але вони були досить відомими. Слово «вовчі» в даному випадку може означати як місцевість, що кишить вовками (дійсно, у степу вовків «іноді» буває багато), так і воду в річці, не придатну для пиття. У Гнилуші вода із гнильним присмаком, на це вказують добропільські краєзнавці. Щодо Водяної – за свідченнями тих же краєзнавців, ця річка була в минулому повноводною (звідси і назва). В даному випадку, «верстаж» уздовж Муравського шляху на вказаній ділянці практично збігається із описаним у «Книзі Великому Кресленню», що може вказувати на правильний напрямок наших думок із цього приводу. Дійсно, якщо йти уздовж Водяної проти її течії, можна вийти практично прямою дорогою на витоки річки Бик (села Кутузовка й Нове Шахове, що на Добропільщині).
Донецький історик А.П.Черних вважає, що корінь «вол(в)-» – це змінений корінь «каял-», що означав колись річку, уздовж якої був обхідний шлях. Як ми пам’ятаємо, «генеральна битва» князя Ігоря Святославича із половцями у 1185 році відбулася на річці Каяла, яка має корінь «каял-», що міг (згідно із твердженням А.П.Черниха) перетворитися на «вол(в)-». Який саме обхідний шлях тут існував у ті роки? До речі, згідно із версією академіка Б.О.Рибакова та професора С.А.Плєтньової, згадана битва князя Ігоря з половцями відбулася на території сучасних Добропільського та Олександрівського районів, а легендарна Каяла – то сучасна річка… Водяна. Крім того, до «театру бойових дій» згадані вчені додають і річку Гнилуша. Дану версію підхопили добропільські та дружківські краєзнавці. Але слід також пам’ятати, що це – лише версія серед багатьох, що локалізують місцезнаходження Каяли на інших територіях. Якщо перебирати всі версії, то Каяла може знаходитися на досить широкій території в басейнах річок Дніпро, Дон, а також на більш дрібних річках, що впадають в Азовське море. Це ареал від річок Оріль та Берека на північному заході, до річок Чир, Міус на південному сході.
Вид на долину річки Водяна між селами Благодать і Весна (колишнє Урицьке) Добропільського району
Вид на річку Водяна в селі Степанівка Олександрівського району
Правий берег річки Водяна в селі Степанівка Олександрівського району. Коні... Чи не княжі?..
Заплава на річці Гнилуша в селі Первомайське Добропільського району
Отже, приведені вище припущення не доказують, що Водяна є Вовчими Водами, згаданими у «Книзі Великому Кресленню», а також – легендарною Каялою, згаданою у «Слові о полку Ігоревім» (згаданий вище автор історичного та лінгвістичного досліджень А.П.Черних дану версію не підтримує, вважаючи що сумнозвісна битва у 1185 році відбулася на річці Кальміус в районі сучасного Старобешевого), але змушують зайвий раз замислитися. То ж, запрошуємо Вас замислитися...
Примітно, що інженер І.П.Табурно в «Пояснювальній записці до Рудниково-Лозівської залізниці» (джерело 1902 року, – проект залізниці у загальному напрямі станція Дубове – район станції Покровськ – станція Рутченкове) річку Водяна, притоку Самари, тричі називає Вовчою. Після прочитання «Книги Великому Кресленню» можна дійти до висновків, що на початку ХХ століття інженер не аж ніяк зробив банальну помилку чи описку – так дійсно могла називатися ця річка, або декілька річок, що протікали поруч. Знову ж таки, – не нав'язую нікому, а лише констатую прекрасний привід замислитися...
Фрагмент «Пояснювальної записки до спорудження Рудниково-Лозівської залізниці», СПб., 1902. Автор - І.П.Табурно
Тричі згадується річка Вовча, яка на повірку виявляється річкою Водяна, притокою Самари
Отже, наші території можуть бути і не пов’язаними із битвою на Каялі, що відбулася у 1185 році. Але вони стовідсотково пов’язані із Муравським шляхом, який проходив тут у далекому минулому. Та наголошуємо ще раз: із Муравським шляхом пов’язані наші території, а не наші села. Пов'язаний, мабуть, опосередковано із Муравським шляхом і проект Рудниково-Лозівської залізниці. А значить – і сучасна залізниця Покровськ – Дубове має всі шанси стати туристичною артерією, пов'язаною із історією Муравського шляху. Якщо сюди додати відповідну версію про локацію місця битви князя Ігоря із половцями, та створити певні туристичні маршрути... Ах, мрії, мрії...
Павло Белицький,
ГО «НІКО «Спадщина»
м. Покровськ